"Зараз ми перебуваємо в ситуації, коли Україна займає сильні позиції у військовому, політичному та економічному плані. Тому я вважаю, що Європі час зв'язатися з керівництвом Росії, а точніше з президентом Путіним, для проведення дипломатичних переговорів"
Здаємо вам тєму, яку шариш після 30: санаторій, мінеральна водичка, ванночки, басейни і звичайно - чьотка туса.
За кожною такою історією Голівуд може зняти окремий фільм
Аріф Багіров – мешканець Сєвєродонецька з активною громадянською позицією. Як і всі українці, чоловік планував своє життя, але після трьох місяців, які були проведені під постійними обстрілами, зрозумів, що цього робити не варто.
24 лютого війна Аріфа застала у Старобільську (60 км від Сєвєродонецька). Там він зустрічався з друзями, які й розбудили його рано-вранці зі словами: «Арифе, прокидайся, почалася війна!»
Чоловік згадує: "Я до останнього не вірив, що це реальна війна - з танками, проривом кордонів та ракетами". Недовго думаючи, Аріф вирішив їхати до рідного Сєвєродонецька, а не евакуюватися за межі Луганської області. Але і в обласному центрі було неспокійно - російські війська завдали удару по аеропорту, від вибухів якого і прокинулися жителі міста.
Приїхавши до Сєвєродонецька, Багіров і не думав виїжджати з міста: «Насамперед відправив батьків, а потім почав допомагати жителям, чим міг». Чоловік розвозив продукти, ліки та засоби першої необхідності громадянам адресно. Крім цього, Аріф допомагав і з евакуацією – умовляв людей виїжджати туди, де буде спокійно, розповідав також про те, що буде, якщо залишатись у місті, де постійно літають ворожі снаряди. Не залишав поза увагою та без допомоги вуличних тварин: часто годував котів та собак.


Крім цього, Аріф надав величезну допомогу Східноукраїнському національному університету імені Даля, вивезши частину експозиції археологічного музею, до якого «прилетів» снаряд армії РФ та «ЛНР». А після чоловік врятував і цінності з Лисичанська.

Аріф Багіров не евакуювався сам з Сєвєродонецька до останнього, хоч йому і неодноразово пропонували:
«Я залишався в місті до того, поки розумів, що моєї допомоги ще потребують наші жителі. Я не міг залишити їх самих».
Але цей момент настав, коли до будинку чоловіка, поверхом нижче за його квартиру, прилетів російський снаряд. Після цього Аріфу довелося провести три доби у підвалі:
«Я розумів, що в мене пропадає мотивація. Сидячи у підвалі, враховуючи, що електрики, води та газу вже давно немає, гуманітарку теж почали завозити рідше через безперервні обстріли, я вже не зможу нічим допомогти. Тому й вирішив їхати».
Аріф Багіров каже, що не хотілося виїжджати автобусом і займати місце пенсіонера чи маломобільної людини, яким це буде реально потрібніше. Тож вирішив евакуюватися на велосипеді.
«Я знав, що здолаю відстань у 65-70 км велосипедом, адже люблю їздити. Інша річ, що траса "Лисичанськ - Бахмут" постійно прострілювалася і артилерією, і авіацією російськими військами. Тут, звісно, було страшно. Але я ризикнув», – розповідає Аріф.
За межами Лисичанська чоловікові довелося відчути суть обстрілів «дороги життя».
«Снаряди літали прямо над головою, деякі розривалися у повітрі. Коли чув літак – падав у кювет. Я розумів, що туди, де вже впало, ще раз не «прилетить», це й допомагало певною мірою», – згадує Багіров.

65 кілометрів чоловік проїхав за шість годин. В'їхавши до українського Бахмута, Аріф впав на першу лаву з думкою: «Я в безпеці». Тут уже прийшли на допомогу співробітники ДСНС, які, м'яко кажучи, були шоковані почутим.
Наразі Аріф Багіров знаходиться у столиці України Києві. Як і багато громадян, які залишили Сєвєродонецьк, чоловік мріє повернутися до рідного українського міста, де буде і світло, і вода, і газ з теплом.
