БЕБ не приватна силова служба: чому історія в Поляниці має стати тестом для нового керівництва Бюро
Після гучних справ НАБУ/САП, розслідувань про мільйонерів у БЕБ і старту атестації працівників держава має довести просту річ: економічне провадження не може бути приватним важелем у майновій війні.
Недоторканних більше немає — але цей принцип має працювати не лише нагорі
Після останніх дій антикорупційної системи Україна отримала рідкісний сигнал: старі гарантії недоторканності більше не працюють автоматично. НАБУ офіційно повідомило про викриття організованої групи, яка, за версією слідства, легалізувала понад 460 млн грн через елітне будівництво під Києвом. У цьому ж контексті медіа повідомляли про запобіжний захід для колишнього керівника Офісу президента Андрія Єрмака — тримання під вартою з альтернативою застави у 140 млн грн; згодом за нього внесли заставу, і він вийшов із СІЗО.
Цей епізод важливий не тільки політично. Він показав: навіть люди, які ще вчора здавалися частиною найвищого недоторканного поверху, можуть опинитися в реальній процесуальній ситуації. НАБУ, САП і ВАКС на цьому рівні дали сигнал: закон може доходити туди, куди раніше не доходив.
Але велике питання — що відбувається нижче. У тіньовому середньому рівні, там, де немає щоденних телекамер і гучних засідань ВАКС, старі практики можуть жити значно довше. Там правоохоронне провадження все ще може використовуватися не як інструмент держави, а як приватний важіль: налякати БЕБом, заблокувати майно, створити медійний вирок, посилити тиск через суд і після цього запропонувати “порятунок” через передачу контролю над активом.
Саме тому історія в Поляниці важлива. Вона не про велику політичну корупцію на верхньому поверсі. Вона про практичніший і небезпечніший рівень: чи можуть приватні особи використовувати державний економічний орган як сервіс тиску в майновому конфлікті.
БЕБ після “мільйонерів із Бюро”
Проблема БЕБ давно не обмежується окремими справами. У жовтні 2025 року “Українська правда” опублікувала розслідування Михайла Ткача про родину колишнього посадовця львівського БЕБ, яка стала мільйонерами. У цьому матеріалі УП прямо зазначала, що за чотири роки існування Бюро не було гучних офіційних викриттів корупції всередині самого БЕБ.
Тобто БЕБ уже має репутаційну проблему. Не теоретичну. Публічну. Документовану. Видиму.
Саме на цьому тлі новий директор БЕБ Олександр Цивінський оголосив початок одноразової атестації працівників Бюро. Офіційне повідомлення БЕБ від 29 січня 2026 року прямо вказує: атестація має підтвердити доброчесність і професійну компетентність працівників.
Тому історія в Поляниці — це не просто місцевий бізнес-конфлікт. Це тест для нового БЕБ. Якщо Бюро справді перезавантажується, воно має показати, що його провадження не можна використовувати як приватну зброю.
Судова фраза, яка стала тригером
Поштовхом до цього матеріалу стала заява Дармограй/Плінської в Яремчанському суді. У спорі навколо майнових прав вона згадала провадження БЕБ у спосіб, який, за оцінкою співрозмовників редакції, міг сприйматися як елемент тиску на опонента.
Сама по собі згадка про БЕБ не є порушенням. Але контекст має значення. Якщо сторона майнового спору говорить про БЕБ так, ніби економічне провадження вже працює в її інтересах, це змінює природу судової риторики. Податкове провадження перестає бути нейтральним фактом і починає виглядати як попередження: за межами цього суду вже є інший, сильніший інструмент.
За інформацією сторони захисту, адвокат одного зі співвласників звертався до правоохоронних органів із запитом щодо процесуального статусу клієнта — і отримав відповідь, що на дату звернення той не перебував у відповідному процесуальному статусі. Саме тому судова риторика Плінської щодо БЕБ створює кілька можливих пояснень, і кожне з них проблемне: або вона видавала бажане за дійсне, або володіла інформацією, яку не мала б використовувати в такому контексті, або фактично артикулювала намір використати БЕБ як механізм реалізації власних погроз.
За словами співрозмовників редакції, раніше від Плінської звучали заяви в стилі “я посаджу” і “він буде сидіти”. До моменту заяви в суді це можна було списувати на емоції конфлікту. Але після апеляції до БЕБ ці слова перестають бути просто емоціями. Вони набувають інструменту.
Антонюк і мова страху
Схожа риторика, за словами співрозмовників редакції, звучала і від Святослава Антонюка. У матеріалах про його публічний бекграунд фігурує зв’язок із рівненською забудовною орбітою DBN / “Набережного кварталу”, проблемними житловими комплексами, вкладниками без квартир і земельними конфліктами. “Четверта влада” писала, що Антонюк, за інформацією джерел видання, фактично керував будівництвом об’єктів DBN у Рівному.
Після приїзду БЕБ, за словами джерел, риторика Антонюка стала значно жорсткішою: ішлося про підозру, арешт, СІЗО, податкові претензії, необхідність шукати гроші й “рятувати” актив через переписування контролю. Співрозмовники редакції передають ключовий мотив так: “вас закриють”, “усе арештують”, “ви самі нічого не вирішите”, “актив треба рятувати”.
За цією логікою порятунок полягав не в юридичному захисті, не у сплаті доведених податкових зобов’язань, не в прозорій угоді, а в передачі контролю. Це і є стара рейдерська логіка в новій упаковці. Раніше вона могла приходити через реєстратора, тітушок і прямий фізичний тиск. Тепер вона може приходити через податкове провадження, судове забезпечення, медійний фон і “правильних людей”, які пропонують вирішити проблему.
Державний контур без прізвища
Окремий елемент цієї історії — неназваний поки високопосадовець у структурі спецзв’язку при Кабінеті Міністрів. За словами джерел, саме поруч із цією особою або від її імені могли звучати переговорні сигнали про “вирішення”, “людей”, “будівельників”, “переписування” і неможливість самостійно вийти з ситуації.
Редакція наразі не називає цю людину. Причина не в тому, що її роль неважлива. Навпаки. Її роль потребує окремої документальної перевірки, письмового запиту й права на відповідь. Але сама наявність такого контуру змінює масштаб історії. Якщо поруч із приватним майновим конфліктом з’являється людина з високою державною посадою, юридичною освітою і статусом у професії, це вже не побутовий конфлікт інвесторів. Це питання про можливе використання державного статусу як тіньового ресурсу.
Чичкань і тінь Leo
У цій історії БЕБ має пояснити не лише предмет провадження. Воно має пояснити, чи перевіряло можливі конфлікти інтересів у людей, які працюють із такими провадженнями.
Окремий вузол — Павло Чичкань. У деклараціях Чичканя зафіксовано зарплату від ТОВ “ЛЕО ПАРТНЕРС”: 43 626 грн у 2018 році та 53 441 грн у 2019 році. Йдеться про оплачуваний трудовий зв’язок із компанією, а не про випадковий платіж.
Ця компанія важлива тому, що торговельна марка leopartners зареєстрована так, що заявником було ТОВ “ЛЕО ПАРТНЕРС”, а власником — Альона Шевцова. Ширший Leo-контур також простежується через ТОВ “ФК ЛЕО”: OpenDataBot показує Шевцову серед власників цієї компанії, а сама компанія перебуває у санкційному списку РНБО до 2028 року.
Сама Шевцова є фігуранткою справи БЕБ про “міскодинг” на 5 млрд грн; БЕБ офіційно повідомляло про скерування цієї справи до суду та про те, що обвинувачені перебувають за кордоном і оголошені в розшук.
Це не доводить неправомірних дій Чичканя. Але це створює пряме питання для керівництва БЕБ: чи перевіряється, як люди з попередніми трудовими зв’язками у приватних юридично-фінансових групах опиняються в органі, який потім веде економічні справи проти людей із цих самих бізнесових контурів?
У випадку Поляниці це питання стає ще гострішим. Бо, за словами співрозмовників редакції, податкове провадження БЕБ у цьому конфлікті почало використовуватися як аргумент тиску — у переговорах, у судовій риториці, у створенні образу “кримінальної токсичності” співвласника.
Поляниця як тест для БЕБ
Ця історія не вимагає від БЕБ “стати на чийсь бік”. Навпаки. Вона вимагає прямо протилежного: довести, що БЕБ не є нічиєю приватною службою.
Бюро має відповісти на кілька простих питань. Чи відповідає предмет провадження тому, як його подають учасники приватного спору? Чи відомо керівництву БЕБ, що провадження згадується в судовій риториці й переговорах як елемент тиску? Чи перевірявся можливий конфлікт інтересів у детективів або інших працівників, які мають стосунок до цього провадження?
Чи проводилася внутрішня перевірка неформальних контактів між працівниками БЕБ і приватними учасниками конфлікту? Чи буде БЕБ реагувати, якщо його провадження використовують як репутаційний або переговорний важіль у майновій війні?
Для нового керівництва БЕБ це не периферійний сюжет. Це перевірка, чи справді інституція здатна відділити державний інтерес від приватної війни за актив.
Висновок
У держави є монополія на законний примус. Не у Плінської. Не в Антонюка. Не у високопосадовця з тіньовими домовленостями. Не в детектива БЕБ. Не в медійного контуру. Не в кооперативу.
Якщо людина справді порушила закон — її має переслідувати держава за процедурою, з доказами, статусами, правом на захист і судовим контролем.
Але якщо кримінальне або податкове провадження використовують як приватний аргумент у майновому спорі, це вже не правосуддя. Це приватизація державного примусу.
Саме тому історія в Поляниці має стати тестом для БЕБ. Не для пресрелізу. Не для формальної відповіді. А для реальної внутрішньої перевірки.
Після розслідувань про мільйонерів із БЕБ, після старту атестації, після гучних справ НАБУ/САП держава не може дозволити, щоб на середньому тіньовому рівні все залишалося по-старому.
Справжній тест не в тому, чи може система торкнутися гучного прізвища нагорі. Справжній тест у тому, чи може вона зупинити тих, хто внизу досі живе за старою формулою: налякати справою, заблокувати майно, зламати переговорну позицію — і назвати це “вирішенням”.
Читайте нас у Facebook
Зараз читають на Інформаторі
