Ветеран ЗСУ, стронгмен Олександр Швачка: Найбільше військових дратує питання про закінчення війни

Десантник, волонтер та стронгмен Олександр Швачка став першим ведучим-ветераном: з червня він веде програму “Ранок у великому місті” на телеканалі ICTV2. В ексклюзивному інтерв’ю “Інформатору Україна” він розповів, як залишився без кінцівки, як психологічно подолав цю проблему, а також як ставиться до ухилянтів та нового закону про призов. Ще він пояснив, як правильно висловлювати свою подяку бійцю на вулиці та чому не можна лізти до них з обнімашками. А також пояснив, чому Василь Вірастюк не на фронті.

Ми з Василем Вірастюком вже в одному човні

- Олександр, раніше ви ніколи не працювали на ТБ. Як вам у новому для вас амплуа телеведучого? 

- Досвіду не було, але цікаво його отримувати. Також нові знайомства та соціальна місія, яка у мене почалася ще у 2023 році стосовно мотивації побратимів. А тепер ще додалася соціальна місія роботи з суспільством. А камери я не боюсь, тому що з 2023 року беру участь у спортивних змаганнях і доволі часто даю інтерв’ю. Що стосується риторики, то ще є чому навчатися. Але попередня моя робота була менеджер, тому діалог з людьми у мене постійно був. Тоді офлайн, а тепер онлайн. 

- Ви ведете ранкове шоу. Для більшості ведучих таких програм головна проблема, це ранній підйом. Як у вас з цим?

- У мене головна проблема не ранній підйом, а переговорити ведучих з досвідом 20 років. Коли я був у лавах ЗСУ, то не було ніякого режиму. Звісно, все залежало від того, де ти знаходишся та від активності бойових дій. Бувало, що взагалі не спали, або підіймалися у першій або третій годині ночі. Не було ніякої закономірності. Траплялося таке, що за дві-три доби вдавалося поспати дві-три години. Або за день лише пів години. Це у нас називається не спати, а повільно моргати.  

- Ви майже у схожій ситуації з Олександром Тереном. Як вважаєте, він правильно зробив, що прийняв запрошення від телепродюсерів взяти участь у шоу “Холостяк”?

- Олександр молодий хлопчина і в нього ще важче поранення, ніж у мене. Тому треба його зрозуміти. Я вважаю це правильне рішення. Це дасть можливість зрозуміти іншим бійцям з важкими пораненнями, щоб вони не зупинялися і в них можуть відкриватися нові можливості. Так і на моєму прикладі можна зрозуміти, що є змога знайти себе у новій професії та реалізуватися. 

- До того коли війна розпочалася у 2014 році ви працювали у сфері IT. За стереотипами це доволі прибуткова професія. Чому не повернулися до неї? 

- Я займався IT до 2015 року. Потім я добровільно пішов до військкомату. Після звільнення у оперативний резерв в 2016 році вирішив кардинально змінити своє життя, оскільки під час служби всі мої клієнти пішли до когось. Продовжувати цю сферу я чомусь не став. Можливо погляди змінилися. Ну і мені запропонували роботу у сфері великого міжнародного виробника цементу та бетону. Вирішив не відмовлятися і йти туди. Знов-таки, це новий досвід. Якщо подивитися на мій життєвий шлях, то він досить різноманітний.   

- Ви стронгмен, як ви ставитеся до того, що Вірастюк та багато інших добре фізично розвинутих людей не на фронті?

- Стосовно Василя Вірастюка, то мало хто знає, що у нього є група інвалідності. Якщо зовні людина здається фізично нормальною, то всередині можливі всілякі захворювання. Йому навіть в автомобіль сідати важко та й пройти певну дистанцію теж на штучному суглобі з його масою. Не всі це знають, але я задавав йому питання, тому що ми з ним вже в одному човні.       

- В одному з інтерв’ю ви сказали, що коли пішли на війну у 2022 році, то взагалі не розраховували повернутися. Чому був такий песимістичний настрій?

- Розуміючи силу ворога та те, що в них є перевага в повітрі та застосуванні балістичних ракет, стратегічної авіації, я не розраховував, що повернусь. Перевага у Росії реально була. Такої великомасштабної війни люди не бачили дуже багато років. У порівнянні з усіма попередніми змінилися технології та тактика. Але, як з'ясувалося, в України є перевага. Як казав один з колег Джохара Дудаєва, перевагу у війні мають не ті, в кого більше війська та озброєння. Все залежить від того, наскільки боєць готовий загинути в бою за свою країну. У нас виявилася саме ця перевага. 

- Як ви отримали поранення, котре призвело до втрати ноги?

- Це було у Макарові на промзоні. Був їхній черговий штурм. Вони переважали в кількості та техніці. Ми прийняли бій, нашого гранатометника було поранено. Я взяв гранатомет та здійснив один постріл. Другий, на жаль, вже не встиг. Далі був розрив танкового снаряду, який відрізав мені кінцівку. Вона ще на чомусь трималася, здається на шкірі.

- Як психологічно це сприйняли на початку та як сприймаєте зараз? Наскільки з цим можна жити?

- Можна жити (посміхається). Найголовніше - це підтримка рідних та близьких, друзів та держави. Не менш важлива українська кров. Якщо Україна б’ється, то вона має битися до кінця. Якщо ти боєць і впав, то маєш підвестися та йти далі. Звісно, ти вже обмежений у своїх можливостях важкою травмою і не можеш брати участі у захисті батьківщини. Але сидіти та перекладати папірці - це дуже рутинна робота, яка буде вбивати мене зсередини. Тому я вирішив докласти зусиль і зайнятися такою справою як спортивна реабілітація, щоб надихати інших. Бо не всі мають силу підвестися. Їх треба трішечки направити - дати пенделя.

Я ніколи не вішав носа і, коли я прокинувся і зрозумів, що я вже без кінцівки, мої перші слова до хірурга були такі: “Давайте мені щось швидко примотайте до ноги, хоч палку, і я побіг назад”. Лікар підійшов до мене і каже: “Не так все швидко. Буде дуже довгий процес загоєння, реабілітації та протезування”. Після того, як мені зробили протез я зрозумів, що боєць з мене вже ніякий, але я можу допомагати таким як я. 

- Ви кажете, що при відновленні вам дуже допомогли близькі. З початку війни з’явилася погана тенденція, коли дружини та дівчата виїхавши за кордон кидають своїх чоловіків або хлопців, котрі пішли воювати, і там шукають собі нову пару. Як ви ставитеся до цього та чи існує кохання на відстані?

- Кохання існує, і воно може бути на відстані і у будь-яких умовах. У мене так сталося, що з моєю дружиною ми розлучилися ще до повномасштабного вторгнення. Але після того, як я отримав це поранення мене підтримали не тільки батьки й діти, а навіть колишня дружина.

Але не в усіх бійців, які отримали важке поранення, є можливість отримати цю підтримку. Є молоді хлопці, у котрих немає батьків, або вони вже дуже старенькі і не можуть приїхати до нього. Є ті, в котрих ще немає дружини. Обставин може бути багато.      

Дратує, коли люди жаліються, що відключають світло

- Які розповсюджені закиди людей з тилу у бік військових вас дратують найбільше, а які зовсім не чіпляють? 

- Найбільш дратує, коли ставлять питання: “Ти не знаєш, коли це все закінчиться?” Це тригер номер один. І ще дратує, коли люди жаліються, що відключають світло. Я не вважаю це проблемою, тому що комусь зараз набагато важче. Є і такі, для кого війна вже закінчилася, тому що вона відійшла далеко. А для когось вона навіть не починалася. 

- Чи тригерить військових мовне питання, бо є політики та активісти, котрі критикують наших російськомовних бійців.

- На фронті це не має великого значення, хоча до початку повномасштабного вторгнення я розмовляв як українською, так і російською. Але ворог не розуміє української, і з початком війни я перейшов виключно на українську. Хоча тут у тилу, або за кордоном мене тригерить російська мова, дуже ріже вухо. Проте я не засуджую людей, котрі з якихось причин не вивчили ще українську мову. І все-таки нам треба вчити нашу рідну солов’їну, тому що мова - це теж зброя.

- Як ви ставитеся до однієї з найрозповсюдженіших тез - військові з фронту прийдуть та наведуть у країні порядок?

- Я думаю, що військовим треба буде відпочити після того, як вони повернуться. А порядок ми вже маємо наводити. 

- Чи потрібно штучні кінцівки приховувати зараз одягом або навпаки демонструвати, або це питання лише теперішньої спеки?

- Це вже проблема роботи з суспільством, котре не готове до цього. Виїжджаючи за кордон, ми бачимо, що там зовсім інша реакція. Це говорить про те, що в першу чергу потрібно працювати з суспільством. Показувати бійцю протез чи не показувати, це суто його справа. Протез може бути відкритий з різних причин. Наприклад, якщо він із замком до нього має бути вільний доступ. Наприклад, коли ти присів, потрібно послабити навантаження на куксу. Не секрет, що кукса там париться і тобі потрібний доступ, щоб обслужити це місце і зняти протеза. Але, якщо на протезі відсутня косметика, то коли опущена штанина, то воно виглядає так, наче обліпило палку. Тому краще, щоб протез був відкритий.  

- Чи є у вас зараз фантомні болі?

- Є, але на маленькому рівні. Буває реагую на погоду або якщо було велике навантаження зранку і до самого вечора. Тоді вже під кінець біль посилюється. Щоб зняти його, добре допомагає масаж кукси. 

- Є фільм де головний герой втратив кінцівку на війні і вона йому потім постійно снилися, наскільки ця деталь правдива?

- Це може бути індивідуальний випадок. Можливо людина не хотіла сприймати себе такою після поранення. У мене такого не було, щоб мені наснилася моя втрачена кінцівка. Мені снилося, що я йду на двох своїх.

- Чи може співчуття заважати та бути надмірним? Ви на собі таке відчували?

- Буває надмірна увага і вона може тригерити. Якщо бійцю з ампутацією буде потрібна допомога, то він її попросить. 

- Як правильно себе поводити, коли бачиш бійця з ампутацією? 

- Ви можете подякувати - прикласти до серця руку та схилити голову. Дівчата можуть показати руками серденько. І це не аби як підійме його дух. Якщо людина хоче обійняти, то потрібно підійти та спитати, чи можу я вас обійняти? Щоб увірватися в його зону комфорту, треба перед цим спитати. 

- Чи не запізно держава прийняла оновлений закон про мобілізацію? Може потрібно було ще на початку війни оголосити тотальний призов? 

- На початку війни ми всі бачили черги у військкомати. Якщо призвати всіх, то держава не зможе забезпечити всіх, а економіка почне тріщати по швах. Та й жінки не зможуть опанувати деякі чоловічі професії. Але я вважаю, що мобілізаційний рекрутинг мав бути постійним. А те, що ТЦК підходить і в’яже хлопців, а потім це висвітлюється в соцмережах, це демотивує. Треба працювати з суспільством, щоб показати, що захищати свою країну - це в першу чергу честь, а не покарання. Зараз роблять так, що обмежують якимось чином права людини, а треба було робити так, щоб люди свідомо йшли служити. Тільки такі люди можуть якісно вести бойові дії.

Хто не за своєю волею, той, відверто кажучи, баласт. Коли ми бачимо новини, що хтось із чиновників чи високопосадовців бере хабар, продає волонтерку, то виходить, хтось наживається, коли інші воюють. Тому треба, щоб у нас нормально працювала судова система. Щоб не було такого, що його спочатку взяти під варту, а потім за три місяці відпустили під заставу. Потрібно, щоб правоохоронна система працювала. З цього народжуються думки, навіщо мені йти воювати, якщо окремі держслужбовці та високопосадовці свідомо висмоктують останню кров з нашої Неньки. 

- Як ви ставитеся до людей котрі кажуть, що не народжені для війни?

- Мене теж мати народжувала не для війни, але для мене за честь захищати свою сім'ю та Батьківщину!

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. Підписатися на канал у Viber можна тут.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Такого в студії Квартал 95 ще ніхто не робив: акторка Лєра Товстолєс увійшла в історію одного з хітових телешоу
• Переможниця МайстерШеф зізналася у коханні ветерану ЗСУ Олександру Терену, але боїться іти на шоу Холостяк
• Можу поспівчувати тим, хто займається мобілізацією: Світлана Леонтьєва про скандали навколо ТЦК
• Зірка каналу 1+1 зіграла весілля і показала обранця із ЗСУ, але медового місяця не буде
• У мене немає страху вибрати не того: наставником у конкурента шоу Голос країни став ще один відомий співак