Чоловік схуд на 25 кілограмів, засліп і захворів на діабет без ліків та їжі в окупації
Житель окупованих Олешок на Херсонщині Сергій Микитюк разом із цивільною дружиною Валею, братом Валерою та двома собаками вирвався на підконтрольну Україні територію після майже п'яти років життя без документів, ліків та їжі під постійною загрозою ударів дронів. За цей час евакуйованих жителів Олешок зустрічали в різних областях України, і серед них виявилося чимало людей із подібними історіями виживання. Чоловік схуд на 25 кілограмів, втратив зуби, захворів на цукровий діабет і почав сліпнути. Коли Сергій вийшов із поїзда до рідних, батьки не одразу його впізнали.
Свою історію родина розповіла журналістам "Суспільного". Батьки Сергія виїхали з окупації до Чернівців ще взимку 2023 року, розраховуючи повернутися за кілька місяців, проте розлука з сином затягнулася майже на три роки. Зв'язок переривався через відсутність інтернету, а Суспільне Чернівці наводить спогади матері про зустріч на вокзалі, коли вона не впізнала власного сина.
"Він схуд на 25 кілограмів. Ми його не впізнали. Він виходив із поїзда - постарів дуже. Цукровий діабет, зуби всі повипадали", - згадує мати чоловіка.
Проблеми зі здоров'ям у Сергія почалися близько двох років тому: спершу випали зуби, потім стрімко почав падати зір - надвечір чоловік уже майже нічого не бачив. За симптомами, про які під час рідкісних дзвінків розповідав хворий на діабет батько, Сергій здогадався, що в нього розвивається та сама хвороба. Дістати ліки в окупованих Олешках було неможливо.
"Ну, там же при діабеті потрібна дієта. А я нічого не їв. Ото й вижив", - гірко жартує Сергій.
Лише в Києві чоловік уперше зміг здати необхідні аналізи. Останній рік в Олешках став критичним: окупанти повністю заблокували підвезення товарів і виїзд людей, у місті настав тотальний голод. Сергій, Валя та брат Валера готували на вулиці на саморобній печі з цегли, бувало, не їли по добі-півтори, а коли вдавалося щось роздобути - їли порожню кашу раз на день, увечері. Перекупники продавали продукти за захмарними цінами:
Коли батьки переказували гроші, Валя вирушала пішки або на велосипеді до сусіднього села Копані по харчі - просто між мінами й тілами загиблих, яких ніхто не прибирав із вулиць.

Після того як обстріли зруйнували верхні поверхи багатоповерхівки, де мешкала родина, вони перебралися до порожнього приватного будинку, але небезпека чатувала на кожному кроці - російські безпілотники полювали на цивільних. Одного разу, коли Сергій із Валею їхали на мопеді повз будівлі, де базувалися російські військові, їх помітив ворожий дрон.
"Я кажу: "Валю, дрон за нами". Зупинився, ми злізли з мопеда, а він кружляє над нами й завис. Валя стала на коліна, показує йому руками: "Не треба, ми додому дрова веземо". А він розігнався і вдарив", - розповідає Сергій.
Чоловік встиг відштовхнути дружину вбік, прийнявши частину удару на себе, - йому побило ноги. Валя отримала тяжкі осколкові поранення живота та спини. Сергій посадив її на мопед, але на повороті жінка знепритомніла і впала; привівши її до тями, він знову посадив дружину на транспорт і, керуючи однією рукою, довіз до лікарні, де хірурги дістали численні уламки з її живота, рук і ніг.
Вирватися з окупації молодим чоловікам було майже неможливо: у Валери був лише старий пластиковий паспорт із розмагніченим чипом, який окупанти не визнавали документом, а в Сергія - узагалі лише свідоцтво про народження. Для загарбників це був привід кинути людину "на підвал", тож чоловіки роками ховалися. Валеру росіяни все ж схопили і вивезли до катівні, де співробітники ФСБ катували його електричним струмом, вимагаючи зізнання у співпраці зі ЗСУ та коригуванні дронів.
"За будь-яку відповідь, яка їм не подобалася, били струмом. Коли згадую, мурашки по тілу йдуть", - ділиться Валера.

Після тортур окупанти змусили його підписати папір про нерозголошення, а наостанок приставили до руки пістолет і заявили, що на цій зброї "вже два трупи", погрозивши застрелити, якщо хтось поскаржиться або спробує втекти. Саме цей страх довго стримував родину від виїзду.
Зважитися на евакуацію допомогла звістка, що з міста організовано вивозять людей. За вечір до виїзду родина зателефонувала матері - усі плакали від страху, але за одну ніч зібрали найнеобхідніше. Біля пункту збору стояли налякані місцеві, які боялися пастки з вивезенням до Росії, проте, побачивши вільні місця в транспорті, деякі сусіди в останню мить побігли додому по документи й встигли сісти в машини.
Головною умовою для Сергія та Валі було вивезти двох собак - 8-річного Лорда та шарпейку Герду, які за час голоду перетворилися на "шкіру та кістки". Волонтери подбали про спеціальний транспорт із клітками, тож тварин вдалося врятувати. Найемоційніший момент стався одразу після перетину кордону, коли родина сіла в український автобус: над сидіннями висів синьо-жовтий прапор, і Сергій уперше за п'ять років обгорнувся ним, відчувши себе у безпеці.
"Ми майже п'ять років його не бачили. Я радий, що ризикнув, виїхав в Україну і вивіз своїх собак - я виростив їх із маленьких і ніколи б там не покинув. Скільки живу, я жив в Україні. У Росію я ніколи не поїхав би", - каже Сергій.
Попри радість порятунку, війна залишила в серці Сергія ще одну рану: рідний брат, який мешкає в окупованому селищі Новотроїцьке на Херсонщині, підтримав російську владу. Раніше він умовляв Сергія переїхати до нього, але той відмовлявся "їхати з окупації в окупацію". Коли Сергій повідомив, що дістався підконтрольної Україні території, брат сказав, що більше не хоче його знати. "Ну що ж, це його вибір", - із сумом підсумовує чоловік.
Робота з евакуації мешканців Олешківської громади на цьому не завершилася. За словами омбудсмена Дмитра Лубінця, Україна готує додатковий безпечний виїзд мешканців Олешок та сусідніх населених пунктів, адже після першого етапу до нього й далі надходять звернення від людей, які хочуть виїхати, насамперед людей похилого віку, маломобільних громадян та родин із дітьми. Частина мешканців, що лишилися на місці, продовжує відчувати гостру нестачу продовольства: за словами начальниці Олешківської МВА Тетяни Гасаненко, завезена гуманітарна допомога доходить не до всіх, а тим, хто щось отримав, запасів не вистачає й на тиждень.
Раніше Інформатор повідомляв, що керівник ГУР Кирило Буданов розповів про порятунок родини з Олешків, яка під загрозою голоду й загибелі пробиралася до своїх через мінні поля, і подякував усім, хто зберіг у серці Україну попри тиск та залякування в окупації. Також ми писали, що воєнний кореспондент, який їздив з гуманітарною місією в Олешки, назвав побачене гуманітарною катастрофою й описав критичну нестачу їжі для людей і виснажених тварин. Крім того, Інформатор писав, що журналістка розповіла, чому багато людей не евакуювалися з Олешок - через відсутність зв'язку, хаос та страх і недовіру до влади після багатьох років окупації.