Що відбувалося у Києві у перші дні війни: матеріал Washington Post

Одне з найвпливовіших американських видань The Washington Post у своєму матеріалі розповіло, як починалося вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022 році та як реагувало керівництво України. Інформатор наведе основні деталі цієї оповіді.

Була 4 година ранку 24 лютого 2022 року. Російські ракети атакували систем протиповітряної оборони України, радіолокаційне обладнання, склади з боєприпасами, аеродроми і бази. 

Приблизно у цей же час президент росії путін у відеозверненні повідомив про початок «спеціальної воєнної операції» в Україні, щоб захистити росію.

До цього багато хто в Україні, включаючи представників політичної еліти, підсміювався над застереженням президента США Джо Байдена про напад росії на Україну.

Перша реакція керівництва України

Міністр внутрішніх справ України Денис Монастирський прокинувся від дзвінка на мобільний: начальник Держприкордонслужби повідомив йому, що у 3 північних областях йдуть бої з російськими військовими. Це не було вторгнення лише у Донецьку та Луганську область, як того очікували.

Монастирський зателефонував президенту Володимиру Зеленському та повідомив, що почався наступ на Київ та що вороги нанесли удари по військових об’єктах.

Якби росіяни змогли захопити владу в Україні або принаймні змусити уряд у паніці втекти, захист країни швидко розвалився б. Це і був план кремля.

Навіть якщо політичне керівництво України применшило ймовірність повномасштабного вторгнення, українські військові вжили критичних кроків, щоб протистояти початковому нападу росії.

Командири заздалегідь перемістили особовий склад і обладнання з баз, незважаючи на те, що в багатьох випадках вони сумнівалися щодо того, що буде далі. Через це росіяни у перші дні часто стріляли по пустих місцях. Українським військам не вистачало озброєння, боєприпасів та засобів зв’язку.

Зеленський скликав нараду своїх головних радників. Вони вирішили, що частина уряду –  включно з тими, хто відповідає за поліцію та оборону –  залишиться в Києві. Офіційні особи дивилися, як камери спостереження на кордоні зафіксували сотні російських танків та іншої бронетехніки, що рухалися в Україну колонами. З Білорусі на півночі, з росії на сході, з Криму на півдні.

Зранку Зеленський почав телефонувати президенту США Байдену, прем’єр-міністру Великобританії Борису Джонсону та іншим світовим лідерам, щоб попросити допомоги. За кілька годин Зеленський записав відео для українського народу. Президент попросив громадян зберігати спокій та залишатися вдома та пообіцяв підтримувати постійний зв’язок і запевнив, що українці переможуть.

Голові Офісу Президента Андрію Єрмаку зателефонував заступник голови адміністрації путіна Дмітрій Козак. Він сказав, що українцям час здаватися. Єрмак вилаявся на Козака і поклав трубку.

Голова РНБО Олексій Данілов виклав президенту ситуацію. «Проста проблема в тому, що всі наші партнери говорять нам, що нам буде дуже важко, що у нас майже нульові шанси на успіх», - сказав йому Данілов. Також він попередив Зеленського про те, що його хочуть вбити.

Зеленський сказав Данілову перестати дратувати його постійними попередженнями про загрози його життю. 

Зеленському лідери США та європейських країн радили евакуюватися, бажано за кордон та визначити можливого виконувача обов’язки президента у разі чого. Зеленський був протилежної думки та відмовився. Він підозрював, що деякі західні колеги просто хотіли якомога швидше завершити військовий конфлікт.

Президент України почав по відео звертатися до урядовців, парламентарів та народів інших країн, розповідаючи їм правду про події в Україні.

Голова ОП Андрій Єрмак протягом наступних тижнів регулярно відправляв повідомлення з фотографіями вбитих українських дітей і зруйнованих українських будинків на мобільні телефони чиновників у всьому світі, включаючи Джейка Саллівана, радника Білого дому з національної безпеки; Карен Донфрід, помічницю держсекретаря у справах Європи та Євразії; та членів Конгресу США.

Українці кинулися брати до рук зброю після того, як за кілька днів після вторгнення чиновники вирішили роздати зброю та озброїти потенційний партизанський опір. Однак це спричинило «дружній вогонь» (коли українські воїни стріляли один по одному) та певним чином заважало армії. 

У ніч на 25 лютого, коли в центрі Києва лунали постріли і ходили чутки про те, що чеченські бойовики збираються його вбити, Зеленський вийшов зі свого бункера на вулицю перед офісом президента, щоб показати на камеру, що він нікуди не збирається тікати. За ним стояли прем’єр-міністр, голова партії «Слуга народу», голова Офісу Президента та ще головний радник.

План оборони Києва

Генерал-полковник Олександр Сирський, якого Зеленський призначив керувати обороною Києва, передбачав, що російські військові наступатимуть на столицю по кількох магістралях та очікують, що місто захищатимуть лише слабкі українські сили, дезорієнтовані політичним хаосом.

Для захисту міста Сирський організував два кільця військ, одне в передмістях і одне в столиці. Він хотів, щоб зовнішнє кільце було якомога далі від внутрішнього, щоб захистити центр міста від обстрілів і тримати росіян на підступах до Києва. Сирський поділив місто та околиці на сектори та призначив генералів керувати кожним районом, створивши чіткий ланцюг командування, якому відповідатимуть усі українські військові частини та служби безпеки. Офіцери на місцях приймали  тактичні рішення негайно без консультації зі штабом.

Приблизно за тиждень до вторгнення українські військові перенесли всі командні пункти на поле в бік ймовірних напрямків наступу Росії. Сирський також видав наказ перемістити авіаційні засоби армії, включаючи гелікоптери та реактивні літаки, з основних баз, віддаляючи їх від очевидних цілей авіаудару.

Однак лише 72-а танкова бригада з усієї бронетехніки могла боронити столицю. Тому Сирський наказав привезти артилерію з навчальних центрів у місто, зокрема гаубиці «Півонії» та «Піони». Сирський наказав своїм артилеристам зайняти оборонні позиції за містом, на північному сході та північному заході, у районах, які, ймовірно, зіткнуться з натиском росіян. Вивезення артилерії з постійних баз дозволило її зберегти від російських ракетних ударів.

Білорусь – ніж у спину. Оборона Гостомеля

Міністр оборони України Олексій Резніков заявив, що був одним із керівників, які не вірили у повномасштабний штурм.

Європейські чиновники запевняли його, що вони не бачать такої ж загрози, як Сполучені Штати та Великобританія (які попереджали про можливість вторгнення на Київ). Згідно з оцінками власної розвідки України, росія не мала достатньо сил, скупчених біля кордонів, щоб захопити або окупувати місто розміром з Київ.

22 лютого Резніков розмовляв по телефону зі своїм колегою в Білорусі Віктором Хреніним, який пообіцяв, що російські війська з території Білорусі не вторгнуться, — давши слово офіцера, сказав міністр оборони України.

А вже 24 лютого Хренін у телефонній розмові з Резніковим передав послання від міністра оборони росії Шойгу: якщо Україна підпише акт про капітуляцію, вторгнення припиниться. На це Резніков відповів: «Я готовий прийняти капітуляцію з боку Росії».

Російські гелікоптери низько пронеслися над Дніпром, вони полетіли на південь від Білорусі до передмістя Києва – селища Гостомель. Директор ЦРУ Вільям Бернс ще у січні попереджав, що росії спробує скористатися аеропортом Гостомеля для наступу на Київ.

Ударні вертольоти Ка-52 «Алігатор» відкрили вогонь по аеропорту «Антонов», вантажно-випробувальному комплексу з великою злітно-посадковою смугою. Системи ПВО та радари довкола аеропорту заздалегідь були знищені російськими ракетами – про розташування техніки повідомив завербований росіянами син співробітника аеропорту. За кілька тижнів до цього значну частину військових (приблизно 300 людей) Україна перекинула з Гостомеля на Луганщину.

Українські захисники намагалися збити гелікоптери ворога ручними зенітними ракетними комплексами. У той же час Україна сховала частину систем ПВО (гармати та ракети) в іншому місці, військові почали обстрілювати російських пілотів. Коли з російських гелікоптерів висадився десант, українські військові почали відступати.

Після відступу українська артилерія та 2 бомбардувальника Су-24 наносили удари по взлітній смузі у Гостомелі, щоб росіяни не могли її використовувати для авіації.

Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний віддав наказ відбити Гостомель. Кілька днів військовослужбовці 72 бригади разом з іншими підрозділами вели бій за населений пункт. Це зірвало план швидкого наступу на Київ. Росіяни спробували наступати через Ірпінь і Бучу та Мощун. До 7 березня росіяни зайняли значну частину Гостомеля.

Річка Ірпінь відокремлювала Гостомель від Мощуна, і росіянам було важко перекинути людей і техніку через неї, зважаючи на напади невеликих українських підрозділів і артилерійські удари по їхніх понтонних мостах.

Обстріли та бої вздовж Ірпеня тривали добу. Вранці 6 березня російські війська нарешті чисельно почали форсувати річку. Українські підрозділи обстрілювали їх з БМП та гранатометів.

Коли закінчилися боєприпаси, українці відступали у центр села. До них прибуло підкріплення з протитанковими комплексами Javelin. Росіяни намагалися обстрілювати окопи українських захисників ракетами, артилерією, мінометами, ударами з літаків та безпілотників і вертольотів. Засобами радіолокаційної боротьби вивели з ладу українські безпілотники і зв’язок.

У цей час бої навколо Києва стали настільки інтенсивними, що військові ризикували залишитися без боєприпасів для артилерії.

11 березня росіяни штурмували Мощун з усіх боків. Українці ввели в село танки та нових досвідчених бійців, щоб відбити натиск. На той момент росіяни зіткнулися із запеклим опором українських сил і ТрО в сусідньому Ірпені.

Не маючи змоги зламати там оборону України, росіяни вирішили зосередитися на наступі на Київ через Мощун. Щоб їх спинити, підірвали шлюз дамби, завдяки чому затопило прилеглі до Мощуна території. Росіянам довелося втікати.

Наприкінці березня росіяни знову спробували наступати на Мощун. Українські військові блокували Мощун з двох боків та обстрілювали артилерією місця для переправи. У цей час російська артилерія гатила по селу, яке захищали українці.

Українську авіацію та ППО вдалося зберегти

Генерал-лейтенант Анатолій Кривоножко, начальник Центрального авіаційного командування ЗСУ, розповів, що перед нападом росіян було передислоковано багато українських винищувачів і засобів оборони «земля-повітря». Після перших прильотів генерал наказав військовим зібратися для оборони. Молодші пілоти з гранатометами у руках збиралися захищати аеродром у Василькові – за 1 годину від Києва. Старші пілоти боронили аеродром на винищувачах. Деякі пілоти здійснювали 3-4 вильоти на день, успішно протистояли загарбникам.

Те, що росіяни знищили лише частину ППО, зробило для них неможливим використання великої кількості літаків над Україною, а тим паче висадку численного десанту.

Також плани росіян звели нанівець завдяки вдалій обороні під Черніговом, звідки вони також хотіли наступати на Київ.

Багато із загиблих були у складі Сил територіальної оборони України – добровольців, які записалися тисячами в перші дні війни. Хоча більшість були не досвідченими бійцями, вони взяли на себе вирішальну й небезпечну роль, забезпечуючи критично важливу додаткову живу силу.

Також росія спробувала наступати через села на сході від Києва, але й тут зазнала поразки: значні втрати, десятки одиниць знищеної техніки, вбитий командир полку. Після цього у кінці березня росіяни вирішили вивести війська з північних областей України, розуміючи, що взяти Київ не вдасться.

Дмитро Чернишов