Путін не зміг добитися поступок від Байдена: чого слід чекати далі

АВТОР: КИРИЛО САЗОНОВ

Заяви Кремля щодо України та НАТО в останній тиждень викликають відчуття розмови з божевільним. Зрозуміло, що логікою Москва у переговорних процесах і раніше не блищала, але зараз це вже якийсь сюрреалізм. Зрозуміло, що жодних поступок від Байдена Путін не досяг, тому й опублікував заяви про вимоги щодо нерозширення НАТО публічно. Але у свою чергу Кремль відмовляється навіть розглядати зустрічні пропозиції у тому ж форматі.

США та НАТО вимагають від РФ відведення військ від українських кордонів. І реальних гарантій щодо ненападу Росії на Україну. Відповідь Кремля проста, як мукання – це наша територія, переміщуємо війська, як хочемо. І це взагалі не ваша справа. Ок, поводитимемося, як дружелюбно налаштований психіатр і спробуємо ще раз зрозуміти. РФ наполягає, що всі військові рухи  на своїй території вона може виробляти не реагуючи на думку оточуючих. Тому що її справа, що там діється у неї вдома. Але при цьому сусіди повинні погодитися з вимогами Москви щодо геополітичного статусу та рухів військових... на території інших держав.

Здавалося б - у рамках російської логіки це вже їхня справа, що робити на їхній території, якщо рухи в РФ тільки її справа. Логічно? На жаль, у діях та заявах Кремля жодної логіки немає.

Щодо гарантій для України – тут відповідь Кремля ротом заступника міністра закордонних справ Сергія Рябкова взагалі проходить за розрядом анекдотів. Він каже, що всі гарантії вони вже надали у рамках Будапештського меморандуму. Дякуємо, що нагадали, чого варті ваші гарантії. Нічого. Обіцянки та гарантії Росії коштують дешевше за папери, на яких написані.

Висновок очевидний. Ні про який конструктивний процес у переговорах із Москвою говорити немає сенсу. Свідомо нелогічні вимоги та умови для сусідів та відмова брати на себе будь-які зобов'язання – це навіть не ультиматум. Це пряма відмова від діалогу. Про гарантії для України годі й казати. І якщо раніше ми говорили про піднесення Москвою ставок до небес, то тепер це вже інший масштаб. Такий масштаб, коли ситуація перетворюється на нову якість. Можливо, цей тон змусить європейських політиків попрощатися з доброю, але шкідливою ілюзією про можливість домовитися з Кремлем. І змусить їх перейти від точкових "комариних" санкцій та глибокої стурбованості до реальних дій. Що час було зробити ще 2008 року після нападу на Грузію...

Це матеріал рубрики «Блог». Позиція редакції може збігатися з думкою автора колонки.