Зірковий візажист та співак розповів як рятувався від булінгу у школі
Співак та найдорожчий візажист України Єгор Андрюшин розповів, як страждав у школі від аб’юзу з боку не тільки учнів, а й вчителів. Згадав, як носив речі матері та як на це реагували батьки та їхні знайомі. Про все це він відверто розповів в інтерв’ю Олексію Суханову.
“Батьки підтримували з початкових класів, бо вже тоді я був не такий. Але, якщо чесно, це не допомагало. Просто за те, що я є, мене вбивали. Пам’ятаю ці жахливі дні, коли просто захожу на 1 вересня в клас і всі ці погляди, засудження та енергетика. Я сідав за парту і вже відчував енергетичну ненависть. Навіть зараз не розумію, що зі мною не так, через що це відбувається? Мені довелося змінити три школи. І коли я приходив у новий клас, одразу відчував, що зараз зайду і знов буде цей треш. Це школа на виживання. Ми з батьками ходили до РУО та писали заяви. Але зупинити цей аб’юз та булінг не могли.
Іноді ставало ще гірше, коли бачили, що у мене є підтримка і за мною хтось стоїть. Батько приходив до школи, бо дирекція нічого не робила, їм байдуже, що мене б’ють та псують мої речі, ріжуть мені волосся. Ми неодноразово знімали побої. Це було кожного дня. Мені і телефон розбивали.
Проблеми були не тільки від однокласників, але й від старшокласників. Коли вони зрозуміли, що моя сім’я щось робить вони починали ще більше біситися і темні почали робити ще й старшокласники. Тоді тато пішов іншою дорогою. Він почав із старшокласниками переговори, щоб зманити їх на мій бік за гроші чи подарунки. І він мені казав, якщо тебе сьогодні хтось буде булити, дзвони мені, а я буду телефонувати тим старшокласникам, щоб вони прийшли. Спочатку так і відбувалося, а потім на наступний день ці ж старшокласники приходили і самі булили. Виходу з цього ніякого не було. Тільки зміна школи”, - згадує Єгор Андрюшин.
Заради того, щоб покращити становище хлопця переводили із різних шкіл декілька разів. Але це був не вихід. Тут, скоріш треба було звернутися до приватної школи, але за словами Єгора у Бучі, на той момент, такої не було.
“Думаю. що у батьків не було фінансів, щоб оплатити якусь гімназію. І це треба було ще возити. Бо третя моя школа у Бучі, котра була найстресовішою, була поруч з будинком. Можливо, на той час, у нас у Бучі нічого нормального і не було. Якби я зараз ходив до школи або моя дитина, то я б щотижня міняв би школу.
Як вчиняти я досі не знаю. Коли ми змінимо свою свідомість, відношення до тих людей, які відрізняються. І це стосується не тільки тих, хто носить яскравий одяг, але й людей з особливими потребами. І це повинні виховати в собі, перш за все, вчителі у школах. Якби на той час мої однокласники бачили, що вчителі не дозволяють так спілкуватися зі мною, що вчителі за мене, а не кажуть: “Шо ти як баба? Трансвестит, позорище. Вдягни нормальний одяг”. Коли діти це чують вони розуміють, що з Єгора можна познущатися”, - розповідає Андрюшин.
Не завжди навіть у сім’ї нормально реагують, коли дитина має зовнішність та манери ЛГБТ. На щастя для Єгора його сприйняли як мати так і батько ще з дитинства. А він, виявляється, тяжів до цього ще з малечку.
“Для батьків не було періоду прийняття мене. З самого дитинства я брав мамину косметику, підбори, всілякі жіночі штучки, навіть прокладки. Хоча мамі та бабусі казали: “Що це за треш? Що скажуть люди?”. Але мама це відрізала повністю. Я радий, що вони не пішли на поводу у суспільства. Вони стояли на своєму не дивлячись на те, що дехто відвернувся. Вони були за мене від народження до тепер. Напевно це й є безмежна любов та прийняття свого сина таким, який він є. Зараз мама пишається мною”, - каже співак.
Здавалося б, є вихід з ситуації - перейшовши до нової школи змінити імідж і булінгу не буде. Але змінити можна одяг, а не сутність. Андрюшин робив це, але змін не відбулося.
“У сьомому класі, на піку, коли було настільки нестерпно, що ламали дуже сильно. Не знаю, як дитяча психіка все це витримала. Я повністю змінив свій гардероб, почав маскуватися в цю сірість. Але нічого не змінювалося. Одяг був окей, але не така хода, манери.
Я ж співав на шкільних концертах: на день вчителя, на першому дзвонику. Коли я виходив на сцену десь людей 20-30 кричали мені: “Пє..к, Пє..к!” А вчителям було байдуже, вони просто сиділи та реготали. Друзів у мене не було, лише приятелі. Оскільки я займався музикою, то ми могли разом пограти. Це були дівчата”, - згадує Єгор.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. Підписатися на канал у Viber можна тут.