Мільярди проти Феміди: як формальні лазівки зруйнували справу Шевцової

Гучна справа про відмивання близько 5 мільярдів гривень коштів, критично необхідних для бюджету воюючої країни, дійшла до фіналу у суді першої інстанції з приголомшливим результатом: повне закриття провадження.

Це рішення Голосіївського районного суду міста Києва на користь фігурантки міжнародного розшуку Альони Володимирівни Шевцової (Дегрік-Шевцової) стало яскравою демонстрацією того, як чиста процесуальна формальність може бути перетворена на інструмент легалізації безкарності.

Історія розслідування Бюро економічної безпеки (БЕБ) і подальшого судового розгляду є не просто кримінальним кейсом, а наочною анатомією слабкості, що пронизала державний механізм.

Анатомія схеми: Майстерність «міскодингу» та ціна безкарності

У центрі уваги – цинічний механізм «міскодингу», що, за даними Бюро економічної безпеки (БЕБ), дозволив вивести колосальні кошти з-під державного контролю. Це була не просто помилка в бухгалтерії; це була майстерна операція, побудована на підміні понять.

Суть схеми:

• Маскування: Гравці нелегальних онлайн-казино, поповнюючи свої ігрові рахунки через термінали IBOX, бачили у квитанціях не фінансові операції, а оплату комунальних послуг, купівлю неіснуючих товарів або інші легальні операції.
• Накопичення: Ці кошти надходили на рахунки понад 20 підконтрольних фіктивних компаній, афільованих із Оленою Шевцовою, яка обіймала ключові позиції в IBOX Bank.
• Результат: За оцінками правоохоронців, за допомогою цієї схеми було легалізовано близько 4.8-5 мільярдів гривень.

5 мільярдів гривень, виведених з-під оподаткування у розпал війни, є центральним елементом справи, і ця сума мала критичне значення для фінансування оборони та соціальних потреб.

Держава діяла рішуче: після відкликання Нацбанком ліцензії, фігуранти справи, зокрема Олена Шевцова та її менеджерки Ірина Циганок і Зоя Нестеровська, негайно покинули країну. Вони були оголошені в міжнародний розшук, а Циганок навіть затримали в Польщі, що підтверджує ефективність міжнародного правового співробітництва.

Процесуальна гільйотина: Як «закон» знищив «право»

Слідство, прокуратура, суд: ця тріада мала забезпечити невідворотність покарання. Натомість, ми побачили, як система віддала перевагу самообслуговуванню. Справа, що мандрувала від Києва до Львова і назад, накопичила достатньо процесуальних неточностей.

Головний удар завдала ухвала Голосіївського суду від 29 липня 2025 року. Суддя Ольга Вдовиченко задовольнила клопотання адвокатів, констатувавши: термін досудового розслідування сплив.

Як це сталося? Хоча закон передбачає механізм для втікачів (спеціальне заочне розслідування), раніше скасовані постанови БЕБ про зупинення слідства (зокрема, Личаківським судом Львова, а згодом підтверджені Верховним Судом) створили правовий парадокс. Якщо зупинка була визнана неправомірною, то терміни розслідування продовжували йти. Це призвело до того, що обвинувальний акт був поданий формально після спливу 12-місячного строку, відведеного для розслідування тяжких злочинів.

Сама історія з порушенням процесуального законодавства змушує замислитися: прокурор справді не зміг, чи просто не захотів.

Рішення суду, по суті, використало юридичну форму як гільйотину для всієї справи: формальний прорахунок слідчих перетворився на повне прощення для підозрюваних. Замість того, щоб шукати шляхи для заочного судочинства проти фігурантів у розшуку, суд обрав безальтернативну процесуальну підставу для закриття мільярдної справи.

Символізм та тест на довіру

Парадокс стає майже літературним, коли ми згадуємо, чим займалася Шевцова, переховуючись за кордоном. Перебуваючи у міжнародному розшуку, вона знайшла час для успішного захисту дисертації з філософії права. Тема – «Співвідношення права та закону в українській правовій традиції».

Це наочна, цинічна ілюстрація: фігурантка, яка, ймовірно, майстерно жонглювала «законом» (процедурою) заради уникнення «права» (справедливості), водночас академічно досліджує цей парадокс. Це підкреслює: найслабшою ланкою у ланцюзі боротьби зі злочинністю є не фінансова розвідка, а внутрішня юридична логіка.

На тлі цих подій, довіра до українських судів (близько 12% за соцопитуваннями) залишається критично низькою. Судова система, яка не може забезпечити розгляд справи проти фігурантів, що ховаються за кордоном, демонструє свою вразливість, створюючи прецеденти безкарності.

Ухвала Голосіївського районного суду стала витонченим запобіжником проти правосуддя. Вона засвідчила, що в Україні юридичні механізми здатні не лише захищати закон, а й слугувати інструментом для легалізації втечі від відповідальності. Цей інцидент виявив крихкість усієї системи: від процесуальних прорахунків виконавчої влади (правоохоронних органів), які накопичували "лазівки", до формалізму судової гілки, яка використала ці прорахунки для закриття справи.

Наразі, коли прокуратура подала апеляцію, доля мільярдів гривень та принципу невідворотності покарання опинилася в руках Київського апеляційного суду. Справжню ціну за таку системну слабкість платить суспільство: вона вимірюється не лише втраченими мільярдами, а й подальшою ерозією віри в те, що закон однаково працює для всіх. Апеляційне засідання, призначене на 2 жовтня, є шансом виправити не окрему помилку, а логіку, яка створює умови для безкарності.

Справу Шевцової вже неможливо вважати рядовим юридичним казусом, який можна просто залишити на совісті суддів та прокурорів, що продемонстрували вразливість перед юридичними маневрами. Це вже – рубікон, перейдений у зворотному напрямку. На кону стоїть не лише 5 мільярдів гривень, критично необхідних для захисту країни, а й захист самого принципу державного суверенітету над тіньовими впливами.

У момент, коли Україна бореться за міжнародну підтримку, така демонстрація системної слабкості – це пряма загроза національній репутації. Тому ця ситуація вимагає уваги на найвищому рівні. Від Президента України Володимира Зеленського та Голови парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данила Гетманцева очікують не лише заяви, а й політичної волі, спрямованої на усунення "юридичних фокусів". Так само, керівництво Державної податкової служби має гарантувати, що мільярди не будуть просто "відписані" через процесуальні лазівки. Мовчання перед таким абсурдом прирівнюється до визнання безсилості.

Наразі прокуратура подала апеляцію на скандальне рішення. Доля мільярдів гривень та принципу невідворотності покарання опинилася в руках Київського апеляційного суду. Його засідання, призначене на 2 жовтня, стане критичним випробуванням для всієї системи.