Білявки – найкращі жертви. Як пожартувати в день народження Альфреда Гічкока, щоб вас усі зненавиділи

Сьогодні світ кінематографа святкує день народження Альфреда Гічкока, який народився 13 серпня 1899 року. І, звісно, це була п’ятниця 13-го.

Його називають королем хорору, батьком трилера та майстром саспенсу. Його фільми викликали такий жах, що жінки тікали з кінотеатрів, а деякі навіть непритомніли. А його славнозвісна сцена вбивства в душі з фільму "Психо" досі вважається найстрашнішою сценою у кіно.

Але насправді, сам Гічкок не був тим самим "жахливим монстром" зі своїх фільмів, проте все ж міг “довести до ручки” кого завгодно своїм нестерпним характером. Про те, чого боявся король хорору, яким алкоголем заливав свій страх, та чому вважав білявок “найкращими жертвами”, читайте у матеріалі Інформатора.

Страхи… "виробника" страхів

Про страхи та фобії Гічкок знав не з чуток: він сам все життя від них страждав. Його вважали дивним та, навіть, психічно хворим через його страхи та забобони.

Режисер дуже боявся поліції, але приводу для подібних страхів у нього не було - закон він ніколи не порушував. Це у нього із далекого дитинства. Якось батько відправив малого Альфреда у поліцейську дільницю, попросивши передати записку. У записці він написав, щоб його сина ненадовго замкнули в якомусь приміщенні, – щоб налякати. Поліцейський, не довго думаючи, завів хлопчика в далеку кімнату і замкнув на 10 хвилин - але цього виявилося достатньо, щоб у його душі надовго оселився страх перед людьми у формі. Режисер навіть автомобіль ніколи не водив – а раптом випадково порушить правила та потрапить у поліцейську дільницю!

Страх перед покаранням Гічкок теж засвоїв у дитинстві. Він відвідував єзуїтський коледж, де часто карали різками. При цьому він міг сам призначити дату покарання – протягом найближчого тижня. Всі діти, боячись кари, відсували момент покарання до останнього, так і жили в страху весь тиждень. Чи не в цьому фішка вподобаного нам гічкоківського саспенсу — очікування небезпеки, що невідворотно насувається? Він став першовідкривачем ідеї про те, що куди страшніше серійних вбивць або диких тварин може бути очікування зустрічі з ними, що пробирає до тремтіння. Тривога від усвідомлення свого швидкого кінця, покарання за скоєні гріхи — ось головна зброя, якою треба лоскотати нерви глядача.

Король хорору недаремно подарував нам культовий фільм “Запаморочення” 1958 року. Він сам, як і головний герой картини детектив Джон Фергюсон, страждав від запаморочення та нав'язливого страху висоти. За допомогою візуальних ефектів Гічкок максимально докладно передав стан героя. Можливо, це була спроба пояснити, чому щось таке звичайне, як висота, може бути таким жахливим для людей, які страждають на акрофобію. Хоча герой фільму і здатний без вагань долати перешкоди на своєму шляху, маючи вражаючу силу характеру, є речі, які йому не підвладні, а саме — страх висоти. У міру розвитку сюжету, Гічкок нагнітає обстановку, щоб посилити ситуацію та посилити відчуття жаху. Чого тільки варта сцена, де детектив Джон у спробах забратися на дах будівлі в результаті зривається і сповзає дедалі нижче настільки, що його життя висить на волосині. У цей момент глядачі дивляться вниз ніби його очима і навіть у них земля йде з-під ніг.

За все життя Гічкок жодного разу не скуштував яйце – цей продукт викликав у нього непідробний жах. Він був переконаний: біла овальна річ без отворів – це страшно! Вигляд поточного жовтка викликав у нього набагато більшу огиду, ніж потоки крові. Мабуть, незвичайною фобією режисера була овофобія, тобто страх яєць.

“Я боюсь яєць. Навіть гірше — вони мені огидні. — сказав він італійській журналістці Оріані Фаллачі у 1963 році. — Ви коли-небудь бачили щось огидніше, ніж жовта рідина, що розливається? Кров весела і червона, але яєчний жовток — жовтий і відштовхуючий!”.

Найвідомішою ж забобоною режисера був страх, що хтось дізнається про сюжет його майбутнього фільму. Знімаючи трилер “Психо”, Гічкок змусив всіх, хто працював на знімальному майданчику, підписати згоду на нерозголошення змісту фільму. Він дуже хотів, щоб глядач не здогадувався про розв'язку до останнього моменту. Більше того — Гічкок спробував скупити весь тираж роману, за яким знімав фільм. З тією ж метою – щоб ніхто не знав, чим закінчиться.

Гічкоківські білявки

Із завидною завзятістю режисер віддавав головні ролі у своїх картинах елегантним білявкам, що вирізнялися своєрідною “холодною” красою. Серед них і Марлен Дітріх, і Інгрід Бергман, і Кім Новак.

“Білявки – найкращі жертви. Це як чистий сніг, на якому чітко видно криваві сліди”, - казав він.

Еталоном гічкоківської білявки була улюблена актриса Гічкока - Грейс Келлі. Її він порівнював із діючим вулканом, присипаним снігом. Режисер називав її "міс Келлі", а вона його - "містер Гічкок". За словами актриси, він поводився з нею як з фарфоровою лялькою. Режисер тяжко переживав відмову Грейс Келлі від кінематографу заради подружжя.

Специфічне почуття гумору

Гічкок практикував дивні жарти і міг відправити людині з арахнофобією презент… у вигляді коробки з павуком. Також він міг подарувати величезну шафу або гігантський диван людині, яка живе у крихітній кімнаті. Якось він передав актрисі, яка не переносила запах риби, 400 штук копчених оселедців. Ще одна актриса стала "щасливою" володаркою двох тонн першосортного вугілля, подарованого Гічкоком, - при цьому йому було добре відомо, що вона жила у квартирі з центральним опаленням. А одного разу на зйомках цей жартівник вдав, що втратив ключ від наручників, якими були пов'язані актори. З обіцянкою, що обов'язково знайде спосіб звільнити їх, пішов і не повернувся.

Ще один “прикол” Гічкок видав, коли запросив актора сера Джеральда дю Мор'є на бал-маскарад. На справді нічого подібного не планувалося, але дю Мор'є виявився єдиною людиною у кумедному одязі. До речі, "пожартував" Гічкок над батьком письменниці Дафни дю Мор'є. Вона написала зокрема такі твори як "Ребекка" та "Птахи", які екранізував режисер. 

Кохання та сім'я

Альфред Гічкок зберігав кохання та вірність одній єдиній жінці. З Альмою Ревіль, матір'ю їхньої майбутньої дочки Патриції, режисера пов'язували сердечні почуття та безмежна любов до кіно. Вони познайомилися 1921 року, коли Альма була монтажером на студії Famous Players-Lasky. Весілля зіграли через п'ять років, а прожили вони разом аж до смерті Гічкока 1980 року. Альма була фактично другим режисером чоловіка, кажуть саме завдяки їй з'явилася музика у фільмі «Птахи» (епізод у ванній), що стала візитною карткою стрічки.

“Я завжди казав, що жінка має бути, як хороший фільм жахів: що більше місця для уяви, то краще”, - казав режисер.

Дочка Гічкока заразилася любов'ю батьків до кіно і стала актрисою. Вперше вона з'явилася на екрані в картині батька «Страх сцени» в 1950 році, де не тільки грала власну роль, а й була дублеркою головної героїні, актриси Джейн Уайман. З любові до мистецтва Гічкок ризикував здоров'ям власної дочки, яка виконувала небезпечні трюки замість Джейн.

Легкий коктейль для тяжкого характеру

З минулих часів до нас дійшли чутки, що режисер дуже полюбляв випити. Але він віддавав перевагу не брутальним напоям, на кшталт, популярному в ті часи віскі, а легкому коктейлю на основі ігристого вина.

Як приклад: у 1966 році репортер лондонського видання Express зателефонував для інтерв'ю з Альфредом Гічкоком. Режисер був у гарному настрої і сказав, що якраз насолоджується коктейлем “Мімоза” та 8-дюймовою сигарою. Американські газети передрукували інтерв'ю, а “Мімоза” увійшла до меню багатьох закладів як улюблений коктейль Гічкока.

Рецепт дуже простий з мінімальною кількістю інгредієнтів:

1. Вино ігристе брют - 75 мл
2. Апельсиновий фреш - 75 мл
3. Апельсин - 1 шт
4. Пара кубиків льоду

Спосіб приготування:

Змішати інгредієнти, подавати в келиху шампанського. За бажанням додати лід, прикрасити часточкою апельсина, влючити будь-який фільм Альфреда Гічкока та випити з нагоди його дня народження!

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте на нашому Telegram-каналі Інформатор Live. Підписатися на канал у Viber можна тут.