«На війні ми всі стали фаталістами": як харківський журналіст став волонтером і годує піцою військових

У Харкові Павла Федоренка городяни знають, як журналіста, який не боїться говорити правду. Він – засновник новинного інтернет-ресурсу та автор багатьох розслідувань, а ще має власну піцерію. Наразі свою професійну діяльність хлопець поєднує з волонтерством. 

Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, Павло разом із сім'єю були в місті. Вони не чули звуки пострілів, а що відбувається - вже прочитали ранком у стрічках новин. Перше, що зробив хлопець – евакуював дружину та дочку, а сам повернувся до рідного міста, щоб піти у територіальну оборону, але його не взяли через відсутність військового досвіду. І журналіст почав організовувати логістику разом із друзями з евакуації харків'ян.

У перші тижні, коли це було потрібно, допомагали виїхати людям до Полтави. Ставати волонтером не планував, так просто склалися обставини – треба було щось робити та допомагати людям. Незабаром приєднався до інших волонтерів та почали розвозити гуманітарну допомогу адресно.

«Моменту, що я вирішив стати волонтером, не було. Так склались обставини. На війні ми стаємо фаталістами. Якщо так відбувається в цю хвилину, то значить так має бути і ти просто не суперечиш цьому. За цей час я став дуже різкий. Сьогодні все або чорне, або біле, немає півтонів. Став цінувати більше людей, мабуть, навіть їхні вчинки. Багато хто показав себе не тільки з позитивного боку під час війни, але й з негативного. Я перестав звертати увагу на матеріальні речі, перші місяці всі віддавали, що в них є – для перемоги. І вже зараз, коли гуманітарної допомоги, донатів, своїх власних коштів поменшало, часом у розпачі, тому що багато хто телефонує і просить допомоги, а на даний момент ти нічого не можеш зробити», - розповідає волонтер. 

Павло разом із командою допомагали багатьом харківським громадам – возили цілі машини їжі та інших необхідних речей. Нині зосередили свої сили з гуманітарною допомогою на звільнені населені пункти, бо там це справді проблема (не працюють магазини, немає роботи, і навіть немає зв'язку).

У Харкові ситуація інша і тут городянам простіше. За всі чотири місяці, каже Павло, вдалося допомогти тисячам людей, а головне – військовим. Майже щодня хлопець відвозить їм піцу, яку печуть на його сімейному виробництві. Нагодувати всіх бійців, звісно, ​​немає можливості, але Павло намагається пригостити максимальну кількість воїнів, аби хоч чимось їм допомогти та порадувати на передовій. 

«Знаєте, якось поїхав у Циркуни. Там познайомився з пенсіонерами, до їхнього будинку прилетів снаряд і вбив сина. Бачити сльози матері було дуже боляче, адже я теж батько і в мене росте дочка. Пізніше мені повідомили, що в їхнє подвір'я ще раз прилетів снаряд, а цій жінці відірвало руку. Був настільки вражений, ми всі ходимо під Богом, і ніхто не знає, що буде з тобою далі. Саме тому зараз ми повинні зробити те, що в наших силах для своїх знайомих, близьких, незнайомих, для міста, для країни, але не зупинятися. Тому що у багатьох волонтерів настає момент вигоряння. І його треба пережити. Для мене той момент, коли бачу щиру подяку від людей, змушує йти далі. Я відчуваю, що корисний і роблю щось важливе в такий тяжкий час».

Євгенія Кутнова