Все почалось з нуля. Що буде далі - невідомо: як Ірина Спесивцева, яка дивом вижила із сином під час удару по будинку в Дніпрі, намагається повернутися до звичайного життя

Софія Єлагіна

Постраждала від влучання ракети в багатоповерхівку Дніпра розповіла, як починає жити спочатку, без квартири і за допомогою небайдужих

Диво – так люди з боку можуть сприймати історію Ірини Спесивцевої та її 8-річного сина Захара, які вижили в епіцентрі вибуху в багатоповерховому будинку у Дніпрі 14 січня. Тоді бойова частина російської ракети розірвалася в прямому сенсі за стіною кухні, де Ірина мила посуд - Інформатор розповів про це у місяць трагедії. Але справжній жах у житті Ірини не закінчився, коли вона з малим вибралася з-під завалів. Її жах триває досі… Попри унікальний випадок порятунку, все що трапилося далі в її житті, не є унікальним. Стосується кожного, хто отримував масштабні травматичні переживання. Таких людей в Україні зараз - десятки тисяч, може й сотні. Тож історія Ірини стосується нас усіх.

Тривога

Інформатор зустрівся з Іриною 10 лютого - одразу після нової ракетної атаки на Україну. У Дніпрі з ночі було гучно - ППО збивало дронів.

- Я нічого не почула тоді. Тиша була гробова. От як зараз… - казала Ірина, пригадуючи 14 січня.
- А як сьогодні?
- Нервове тремтіння, яке ти не в змозі контролювати... Ти навіть не знаєш, куди себе подіти. Непокоєння жахливе, дуже лячно. А ми ще зараз живемо на 9 поверсі…

У зруйнованому будинку, за словами Ірини, переховуватися від ударів можна було у звичайному підвалі. Але жінка впевнена – підвали не врятують, як і ті бомбосховища, що обладнані в школах. Людину може привалити згори. Сховатись можна хіба що в метро, під землею.

Емоційний стан Захара теж поганий, каже Ірина. Він боїться всього. Коли чує вибухи - труситься. Лікар вважає, що заспокійливі малому потрібно приймати ще пів року.

Хлопчик вчиться у першому класі. В школі видали нові підручники на заміну згорілим, видали планшет.

Але вдома поганий інтернет. Є квадратний столик і радянські стільці на кухні. Захару там навіть їсти важко, не кажучи вже про уроки. Тому навчання поки що йде повільно.

Дім

"Першу ніч ми з сином провели у брата, там й залишались тиждень після катастрофи. Потім ходили ночувати до подруги, вона мешкає поруч", - каже Ірина.

Син подруги спілкується з Захаром, вони однолітки. Це добре, бо таке спілкування корисно для хлопчика, не дає йому замикатися.

Через тиждень жінці зателефонувала волонтерка Каріна Бахолдіна. Вона є рієлторкою і знайшла їм нову квартиру - однокімнатна, але доволі комфортна.

Власники житла – Давид та Тетяна Фрідман – погодились безоплатно надати його Ірині з сином, а волонтерка оплатила комунальні послуги на три місяці вперед.

В інтерв’ю Ірина висловила їм свою величезну вдячність. На той момент знайти хоч якусь квартиру було важко, особливо в тому районі, де був їх дім.

А їм було важливо бути саме тут - бо поруч друзі Захара, його школа, місце роботи Ірини - дитсадок, її лікарня... Пересуватися на транспорті жінці поки що важко.

Вона не часто відвідує квартиру - не хочу там бути. Може здаватися дивним, адже це її рідний дім - там минули дитинство і юність. Зараз, каже Ірина, квартира наче стала чужою.

"Дивлюся на вікна і думаю - а чи було там колись життя?"

Раніше там був квітучий двір з дитячим майданчиком і пофарбованими лавками. Мешканці завжди дбали про нього. Деяких з тих, хто стежив за охайністю двора, вважають зниклими безвісті.

"По факту там крематорій, – каже Ірина. - Деякі мої знайомі, з якими ми там теж жили з самого дитинства, у яких там є квартири… Вони все там полагодили, вікна вставили, але жити все одно не можуть. Неможливо там знаходитись".

Лікування

Ірина проходить лікування у невропатолога, потім потрібно буде до хірурга. Лікарі кажуть, що ще буде потрібна психологічна допомога - у жінки депресія. Хоча всі знайомі, яких вона зустрічає на вулиці, кажуть, що із зовні вона не змінилась.

"Я навіть лікарю кажу: “Де я беру ці сили – не знаю”. Ми з Захаром удвох. І я не маю права опустити руки, розклеїтись і лежати, хворіти. Ні, в мене такої можливості немає. Плюс до всього – треба всілякі довідки, виписки, документи оформлювати. Це те ж треба мотатись практично щодня. Водити Захара до психолога, на тренування – щоб якось дитина в соціумі була. Це теж треба комусь робити".

Зайнятість не те щоб тримає її на плаву, а радше стимулює, каже Ірина. Але навіть повсякденні справи робити важко.

Все болить – руки, ноги, спина, шия, очі. Голова постійно паморочиться, нудить.

Небайдужі

Всім забезпечили Ірину. Ірина приголомшена згуртованістю людей і допомогою – і завдячує їм. Друзі, знайомі і волонтери зробили чимало.

В перший тиждень не було нічого: ані шкарпеток, ані зубної щітки. Люди телефонували і пропонували все, що могли.

Ірина згадує, як в перший тиждень приходили сторонні люди і приносили якісь речі, Незнайомий чоловік подарував Захарові планшет для малювання – ще й додав: “Вибачте, всі магазини зачинені, ось що змогли, те й купили”.

Одну з найзворушливіших посилок Ірина отримала з Чернівців від чоловіка, на ім'я Сергій. З’ясувалося, Сергій жив в цьому будинку 16 років тому і пам’ятав жінку. Потім з родиною переїхав до Харкова, а вже під час війни вони опинилися у Чернівцях, як переселенці.

Сергій знайшов Ірину на фейсбуці і надіслав їй посилку – для неї і для Захара.У посилці було багато невеликих, але потрібних домашніх речі, про які пригадують не у першу чергу. Наприклад, шкарпетки, ліхтарик, крем для рук, чай. Навіть шоколадка.

І ще там був лист від 9-річної доньки Сергія, на ім'я Ганна. Дівчинці 9 років, і вона своїми словами написала листа Захару, побажала йому триматися.

Коли Ірина отримала дозвіл на відвідання квартири, вона забрала деякі речі. Захар просив маму взяти вудки, снасті і рибацький садок – він дуже любить рибалку. Також жінка забрала ящик з цукерками, деякий одяг і конструктор Lego.

Але все це в уламках і склі, навіть блищить на сонці. Користуватися неможливо, як і випрати запах з речей – вони просякнуті мастилом і паливом.

А волонтери продовжують передавати одяг. Дуже багато одягу…

Як повернутись?

Ірина спілкується із сусідами, вони майже кожен день обмінюються новинами та порадами. Ситуація у всіх непроста.

“Всі на обліку у психотерапевта. Ніхто не ходить на роботу, ніхто нічого не хоче і не може. По факту життя почалося з нуля. Те, що було раніше, – це було раніше. Що буде потім – невідомо”.

Її найголовніше бажання - зажити нормальним життям. Заспокоїтися, знайти житло, повернутися до звичайних справ.

Ірина вже подала заявку в поліцію, подала необхідні документи для БФ Kiddo і зареєструвалась на виплати.

Якщо ви хочете допомогти родині, ось номер картки Ірини: 4441 1111 3029 5375.

30 днів трагедії у Дніпрі

Читайте також інші історії людей, постраждалих від варварського удару російського агресору по будинку на Набережній Перемоги – у спеціальному проекту Інформатор - Україна "30 днів трагедії в Дніпрі":

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте на нашому Telegram-каналі Інформатор Live. Підписатися на канал у Viber можна тут.

No ad for you