Заморожена імперія: чи є шанс, що поряд з Росією можна буде жити нормально

Інавгурація Володимира Путіна в чергове довела, що в сучасній російській державі утверджується авторитаризм. За всю свою історію Росія мала єдині по-справжньому демократичні вибори очільника держави й важко пояснити це однією лише історичною традицією. У наших сусідів самодержавство значною мірою спровоковане природньо-географічні умови. Втім, на території РФ існували й демократичні держави і це означає, що світло в кінці тунелю таки є.

“Його Високість” Путін

П’ята інавгурація вождя росіян Володимира Путіна мало чим відрізняється від коронації. Він їде до Кремля напівпорожніми вулицями Москви, які навіть на початку травня вкриті льодом. Масовка, яка зображатиме народну підтримку, йому не потрібна, адже він самодержець, а вони — холопи. Екзальтовані «придворні», серед яких Рамзан Кадиров, Шаман, Стівен Сігал, Іван Охлобистін та інша нечисть, не знають, куди подітися від щастя: після довгих днів карантину та здачі аналізів вони можуть наблизитися до свого лідера.

Різниця від коронації лише в тому, що наприкінці церемонії Путіна не проголосять імператором, а на голову не надягнули «Шапку Мономаха» — жіночу тюбетейку, подарунок хана Узбека московському князю Юрію Даниловичу. Втім навряд російський вождь утримався, щоб хоч раз не приміряти «корону» російських самодержців. А ще у вітальній промові патріарх Кирило Гундяєв «обмовився» і «геть випадково» звернувся до Путіна «Ваша Високосте» — зверненням, яке використовували в імперській Росії для осіб правлячої династії.

У 2012 році Володимир Жириновський прямо закликав проголосити Путіна, якщо не царем (ностальгуючі за «совком» росіяни нашорошаться проти такого титулу), то принаймні «Правителем Росії» — це, ніби-то, має задовольнити й «червоних», і «білих». Але Кремль вирішив, що зручніше зберегти фікцію «волевиявлення», мовляв — надає більше легітимності.

З демократією в росіян завжди були проблеми. Путін при владі вже 25 років — це більше, ніж генсек-рекордсмен Сталін. На пальцях можна перерахувати царів, які правили довше, серед них Петро I, Іван Грозний, Іван III. Але ще менше в Росії було лідерів, яких обрали в результаті справжнього волевиявлення. Власне таке було один єдиний раз, коли на перших президентських виборах у РФ після розпаду Радянського Союзу Борис Єльцин переміг Миколу Рижкова. Після цього режим не дає конкурентам жодного шансу отримати владу в демократичний спосіб.

Московія — не Новгород

Перші європейські мандрівники, які за Темних віків, часів феодальної вседозволеності, кріпацтва та «права першої шлюбної ночі» потрапили до «Московської держави», були шоковані безмежною владою царя. Хай там як, у середньовічній Європі на той час розвивалося магдебурзьке право, монастирі були самоуправними, шляхту можна було позбавити землі лише за докладно визначені законом проступки. А інколи монархів взагалі обирали, як короля Речі Посполитої чи імператора Священної Римської імперії.

Одна з найпопулярніших теорій виводить державницьку традицію росіян не стільки з Русі, скільки із Золотої Орди. Такої думки дотримується, до прикладу, відомий історик, професор Йельського університету і друг України Тімоті Снайдер. На землях фіно-угорських племен, яких колонізували київські князі, правителі мали можливість ні з ким не рахуватися: міст у Заліссі було «кіт наплакав», а традиційного інституту народних зборів — віча, яке на території Русі, тобто в Середньому Подніпров’ї, неодноразово влаштовувало своїм князям майдани — не було.

Після монгольської навали заліські князі вбудувалися в структуру Золотої орди й стали вірними васалами. Щоб усіляка там демократія у Великому Новгороді не спокушала холопів, Олександр Невський за наказом хана Батия розорив місто, а його наступник, Іван Грозний, влаштував там геноцид і забрав дзвін, який скликав громадян на віче. Заодно він прибрав до рук владу в Казанському та Астраханському ханствах, після чого традиція авторитаризму в Росії остаточно утвердилася.

Втім події кількасотлітньої давнини не пояснюють, чому самодержавна традиція залишається настільки стійкою. І тут дещо може прояснити теорія «географічного детермінізму».

Чому в Росії вічний комунізм

«Географічний детермінізм» проголошує, що розташування визначає менталітет народу, а також внутрішню та зовнішню політику держави. Історики давно помітили, що перші держави в Єгипті, Китаї та Межиріччі були централізованими. Причиною цього вважають природні умови: вести господарство в жаркому й сухому кліматі, або в умовах боліт, можна було лише налагодивши систему зволоження та осушення. А для цього потрібен хтось, хто скаже, де копати і якого всі слухають.

Якщо в цих державах наступав період роздробленості, він тягнув за собою важкі наслідки для економічного життя. Цікаво, що «лихі — 90-ті», якісь 6 років до утвердження при владі Путіна, у РФ вважають періодом «смути», ганьби та занепаду. Тому назвавши когось «демократом», чи, крий Боже, «лібералом», взагалі можна отримати на горіхи.

У 1999 році полковник Федеральної прикордонної служби (підконтрольна ФСБ — ред.) Андрій Паршев видав книгу «Чому Росія на Америка». У ній він пояснює авторитарні традиції російської держави саме «Географічним детермінізмом». І хоч його праця є очевидним дифірамбом самодержавству, з деякими аргументами не посперечаєшся.

«Росія була створена як суперцентралізована держава. Це практично в нашому генетичному коді… у менталітеті її народу», — якось казав Путін.

Понад 12 % запасів нафти світу, третина газу, чверть усього заліза, загалом близько 15% всіх корисних копалин планети зосереджені в Росії. Водночас клімат, навіть у європейській частині, звідки імперія розрослася, доволі суворий. Довга холодна зима й коротке спекотне літо ускладнюють ведення сільського господарства, вимагають більше часу, ресурсів та сил на опалення. Велетенська територія ускладнює комунікації. Навіть будівництво, зокрема й заводів, через більше промерзання ґрунту вимагає глибшого фундаменту, що обходиться значно дорожче. Тому вільний ринок — не для РФ, потрібне ручне регулювання, вважає Паршев.

Подібно до єгипетських фараонів давності, Путін вирішує куди підуть живильні потоки. Тільки в його випадку йдеться про нафтодолари. Значна частина зусиль Кремля йде на здешевлення енергоносіїв. Це створює сприятливі умови для інвестицій і полегшує життя підопічному населенню: знижує ціни на виробництво, опалення та транспорт, дає ресурси на пенсії та державні виплати. Контроль над ресурсами також дає можливість тримати в покорі регіони з потужними сепаратистськими настроями, як Чечня. Це дозволяє також проводити зовнішню політику: в інфополі постійно виникають скандали з підкупом західних чиновників, які здійснюють приватні, нібито, не пов’язані з Кремлем бізнесові структури.

Але це і справді не «ноу-хау» Путіна, перерозподіл ресурсів у «ручному режимі» є характерною рисою російської держави від найдавніших часів до сьогодення. Усе вважається власністю правителя, який наділяє підданих так, як вважає за потрібне. І якщо приватна власність — умовна, то покора підданих абсолютна, адже вони цілковито залежні від володаря.

У часи Івана Грозного цар міг забрати в бояр що захоче, комуністи проводили «розкуркулення» на користь держави, а за кілька днів до інавгурації Путін заявив про підготовку до націоналізації низки підприємств «в інтересах національної оборони», повідомляє видання «Коммерсант». І народ сприйняв новину без здивування чи обурення, мовляв, «цар дав — цар узяв». Усі усвідомлюють, що олігарх чи мільйонер у РФ — це посада, на яку призначає Кремль. З цієї перспективи націоналізація — всього-на-всього повернення делегованого нездалим боярам права на управління майном під безпосередній контроль правителя.

«Імперії впадуть»

Географічний детермінізм визначає, що держави приречені відтворювати досвід минулих форм державності. І справді, якщо Путіна часто називають царем, то президента Туреччини Реджепа Ердогана — султаном, Китай — Піднебесною, або Червоною імперією, українцям часто дорікають за захоплення черговим «гетьманом». Останні залишки демократії в Росії злазять, як старий грим, і під ним чітко видно стару імперію.

Ніщо, навіть ядерна зброя, не втримає РФ у її кордонах, краще, ніж ручне управління економікою, а 90% її населення заявляють, що виступають за територіальну цілісність своєї держави. Але хто сказав, що це незмінно. Росія не монолітна, до її складу входять понад 160 різноманітних етнічних груп. При чому деякі — татари, башкири, чуваші, чеченці — мають чисельність понад мільйон і проживають компактно. Деякі буквально сидять на багатствах, але через ручне регулювання економікою отримують мізер: п’ята частина населення зосереджена в тринадцяти великих містах, при чому той, хто хоче реалізуватися, має вирушати в Москву чи Санкт-Петербург.

Реформа децентралізації, яка вдихнула життя в різні регіони України, немислима у РФ. А комунікації та доступ до ресурсів складні, розробка корисних копалин потребує значних технологічних вкладень. І Кремль часто не звертає на це уваги, будучи зосередженим на своїх геополітичних проєктах, як от війна із Заходом. На додачу, різні регіони РФ мають різні економічні інтереси й орієнтуються на різні ринки.

Російська імперія не є чимось сталим. Взагалі то, з 1917 року вона розпадається, втрачаючи території одна за одною, пише Foreign Policy. Російсько-українська війна є черговою спробою втримати колишню колонію, і сам Путін переконує, що вона буде останньою, якщо росіяни не виграють війну.

А втім, повернення під контроль Кремля Білорусі вкотре доводить, що імперії можуть бути доволі живучими, переживати справжній ренесанс. З цього приводу варто згадати, що в посиленні суверенітету Європейського Союзу дехто вбачає ніщо інше, як реінкарнацію Священної Римської імперії. Жити поряд з РФ можна було б доволі спокійно, будучи частиною західного цивілізаційного проєкту.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. Підписатися на канал у Viber можна тут.