Сила пісні: як виступ на Євробаченні-1974 повалив фашистський режим у європейській країні

Це сьогодні Португалія приймає туристів, робить чудове вино та експортує найкращих футболістів світу. 50 років тому Португалія практично замикала собою слаборозвинені європейські країни. Проте ситуацію вдалося виправити, зокрема, завдяки пісні, яка прозвучала на «Євробаченні».

З музичного погляду вихід Португалії у фінал конкурсу пісні «Євробачення» 6 квітня 1974 року не був тим, що зазвичай називають успіхом. «E Depois do Adeus» («Після прощання») у виконанні Паулу де Карвалью на слова Хосе Нізи зайняла останнє місце разом з Норвегією, Німеччиною та Швейцарією, ледве уникнувши ганебного нульового бала і лише трохи викупивши свою провину тим, що пісня того року стала не менш незабутньою, ніж «Waterloo» гурту ABBA.

Але хоч де Карвалью і не став якимось підкорювачем хіт-парадів, як його відоміші шведські колеги, «E Depois do Adeus» залишила по собі іншу спадщину – лише через кілька тижнів вона змінила хід історії.

До 1974 ситуація в португальських збройних силах досягла межі. Португалія вже тринадцятий рік вела колоніальну війну на трьох африканських фронтах, змушуючи авторитарний, ультранаціоналістичний режим Estado Novo витрачати все більше людських ресурсів на підтримку контролю.

У міру того як війна затягувалася, незграбні спроби португальських військових поповнити свій офіцерський склад наштовхувалися на реакцію у відповідь з боку молодших офіцерів, які почали об'єднуватися між собою.

Внутрішня опозиція швидко виросла у складну, організовану та політизовану силу – Рух капітанів. Багато з цих офіцерів були згодні з тим, що війна має закінчитися, а цього можна досягти лише політичним шляхом.

Мало того, португальські збройні сили повинні були бути приведені у відповідність до волі народу, що вимагало переходу до демократії. До квітня плани повалення режиму були вже готові, їх координував майор Отело Сарайва де Карвалью.

У той час Карлос Алмада Контрейрас, зв'язковий військово-морського руху, перебував у центрі зв'язку військово-морського флоту в міністерських будинках, що огинають площу Комерції в Лісабоні на березі Тежу. Карвалью поставив перед ним завдання.

«Є план операцій, який поширювався [серед офіцерів руху] з рук в руки або навіть іноді з вуст в уста – але потім, ближче до початку операції, необхідно було сказати по всій країні: "Цей план виконується... зворотного шляху немає"».

Завдання, згадує Контрейрас через 50 років, полягало в тому, щоб «передати сигнал, який був би чутний по всій країні і який підтверджував би проведення операції». Він додає: «Системи зв'язку трьох родів військ – армії, флоту та ВПС – не були пов'язані між собою, тому ми не могли їх використовувати. Тоді я згадав щось із того, що прочитав в одній книзі».

Під час поїздки до Іспанії Контрейрасу подарували екземпляр «Білої книги про зміну уряду в Чилі» за редакцією Аугусто Піночета, де детально описувався недавній військовий переворот у цій країні. У ньому описувалася військова система оповіщення, яка включала відтворення заздалегідь узгоджених поп пісень через радіостанції.

Якби рух зміг переконати радіостанцію, яка веде мовлення на материкову частину Португалії, включити певну пісню в заздалегідь обумовлений час, це могло б стати сигналом до початку всієї операції.

Але яка станція та яка пісня? Карвалью мав зв'язок з капралом, який служив під його керівництвом під час війни, а зараз працював диктором у Lisbon Associated Broadcasters. Крім того, Контрейрас познайомився з журналістом Альваро Геррою, який підтримував зв'язок із католицькою станцією Radio Renascença та її прогресивною нічною програмою Limite.

Мати доступ до двох станцій було непогано, тим більше, що незабаром з'ясувалося, що Lisbon Associated Broadcasters охоплює лише великий Лісабон. Вона мала розпочати роботу в столиці, а Radio Renascença – в решті країни. Щодо того, які пісні мають звучати, то лідери руху зійшлися на думці: їм потрібно було щось символічне, що стверджувало б їхнє бачення Португалії.

Традиція «інтервенціоністської» музики вже давно існувала серед опозиції задушливої диктатури Португалії, прикладом якої був народний співак Жозе «Зека» Афонсу.

Пов'язаний із підпільними революційними лівими, Афонсу мав великий каталог різких, поетичних пісень протесту, багато з яких були заборонені державною цензурою. Через свою опозицію диктатурі наприкінці 1960-х років він втратив роботу викладача, а його активістська діяльність часто приводила його до в'язниці. Пісні Афонсо мали величезну популярність серед солдатів і офіцерів на африканському фронті, де їхні тексти перетворювалися на нападки на некомпетентність їхніх начальників.

Спочатку рух вибрав пісню Venham Mais Cinco (Bring on Five More) – але саме тоді почалися проблеми. «Venham Mais Cinco» була заборонена державним цензором. Мало того, контактна особа руху в Lisbon Associated Broadcasters взагалі не хотіла включати пісню протесту – вона ризикувала привернути надто багато уваги.

Оскільки запланована дата перевороту стрімко наближалася, Карвалью запропонував дикторові вибрати щось інше – якусь банальність, яка не викличе підозр. Вибір припав на пісню «E Depois do Adeus».

Хоча сама пісня не викликала політичних суперечок, її авторка, Ніза, була активісткою-соціалістом, яка продюсувала платівки Афонсу для лейбла Orfeu. Radio Renascença, з іншого боку, могло дозволити собі бути трохи різкішим у своїй музиці – офіцери зрештою зупинилися на «Grândola, Vila Morena» (Грандола, містечко біля моря) – пісні Афонсу, яка не потрапила до заборонених списків, але чиї тексти все ще говорили про звільнення, боротьбу та солідарність.

Попри це, враховуючи, що змова була складена в останню хвилину, контактним особам руху в Limite довелося швидко записати виконання першого куплета як преамбулу, щоб його можна було правдоподібно вписати в поетичний сегмент програми.

24 квітня 1974 року о 22:55 голос Жоау Паулу Дініша рознісся по всьому Лісабону, представивши Паулу де Карвалью та «E Depois do Adeus». Зв'язковий ВМФ Контрейрас, попри те, що знаходився в межах заявленої зони дії станції, не зміг зловити її своїм радіо – його колезі в центрі міста довелося зателефонувати йому, щоб підтвердити, що пісня прозвучала.

Тоді Контрейрас дав команду Гуерре, щоб журналіст вирушив на Radio Renascença і простежив за тим, щоб «Grândola, Vila Morena» вийшла в ефір. Колега Гуерри Жоау Паулу Коельо, який залишився без роботи, мало не зіпсував весь план, завантаживши рекламний ролик за мить до того, як «Grândola, Vila Morena» мала вийти в ефір.

Мануель Томас, єдина людина в кімнаті, повністю обізнана про змову, штовхнув звукооператора під руку і змусив змінити трек – якраз вчасно.

«Grândola, Vila Morena» транслювалася на всю материкову Португалію о 00:20 25 квітня, і обидва сигнали були передані Рухом капітанів. По всій країні скоординована військова операція швидко розтрощила урядові сили, кульмінацією якої стала облога і, зрештою, капітуляція тодішнього прем'єр-міністра Марсело Каетано в центрі Лісабона.

Коли рух оголосив про свої наміри через захоплені радіостанції, величезні натовпи цивільних осіб вийшли на вулиці у спонтанному масовому сплеску народної підтримки капітанів.

Менш ніж через 24 години після першого сигналу в ефірі впала найстаріша фашистська диктатура в Європі та почався перехід Португалії до демократії – «Революція гвоздик», названа так через квіти, які люди спонтанно пропонували солдатам на вулицях.

І «E Depois do Adeus», і «Grândola, Vila Morena» назавжди та нерозривно увійшли в історію Португалії так, як їхні автори ніколи й думати не могли, але завжди цим дорожитимуть.