Глобальний саміт миру: Сі Цзіньпін каже "ні", але залишає поле для маневру

Китай виступає за участь Росії на міжнародній конференції з врегулювання "української кризи" (так Сі називає агресію Москви), тому його участь у Глобальному саміті миру є сумнівною. Водночас Пекін може розглядати своє сприяння в припиненні російсько-української війни як шанс внести розкол між США та ЄС. На відміну від РФ, КНР не вважає, що Заходу потрібно завдати поразки тут і тепер. У рамках своєї миротворчої ініціативи Китай міг би запропонувати Україні більш прийнятні умови перемовин, сподіваючись отримати відповідь у вигляді курсу на "стратегічну автономію" Європи.

Китай хоче бачити Росію на саміті

Під час зустрічі в Пекіні з канцлером Німеччини Олафом Шольцом, лідер Китаю Сі Цзіньпін сказав, що на міжнародній конференції з врегулювання "української кризи" мають бути представники Кремля. Такою стала його відповідь на спроби очільника однієї з провідних країн ЄС долучити Пекін до переговорного процесу під час Глобального саміту миру, який заплановано провести у Швейцарському курортному містечку Бюргеншток 15–16 червня.

Сукупно з його натяками, що учасники перемовин мають "переступити через власний інтерес", а також що не можна "підливати олію у вогонь, надаючи сторонам озброєння", це дає мало шансів на участь китайської делегації в саміті. Сюди ж також варто додати ініціативу Пекіну про скликання окремої мирної конференції, де мають бути представники Росії та України й де мають обговорити "всі варіанти" припинення війни.

Разом із тим, слова Сі Цзіньпіна, що Китай "за будь-які мирні перемовини", створюють Піднебесній поле для маневру: можна коригувати свою позицію залежно від того, яких домовленостей вдалося досягнути на міжнародній арені. То, можливо, лідер Китаю набиває собі ціну? Зрештою, було б неввічливо залишати веселого та люб’язного канцлера Шольца, який прибув із чисельною бізнесовою делегацією, без надії здобути прихильність Китаю для Європи та України. Тим більше, що в такий спосіб Піднебесна може проникнути в зону впливу Вашингтону.

Епоха Червоного Китаю

У комуністичному Китаї переконані, що закони історичного розвитку непохитні й майбутнє належить передовому суспільству, тобто їм. Треба визнати, підстави на це є.

У військовому та технологічному плані КНР відстає від США. Сполучені Штати залишаються лідером сферах штучного інтелекту, програмного забезпечення, інтернету та аерокосмічній промисловості. США є домом для багатьох провідних світових технологічних компаній: Apple, Google, Microsoft, Amazon і SpaceX. Однак уряд Китаю поставив перед собою амбітну мету — до 2030 року стати світовою науково-технологічною потугою. У 2024 році, пише Nature, Пекін планує виділити на науку та технології 371 мільярд юанів (52 мільярди доларів), що на 10 % більше, ніж торік. Це все ще менше, ніж США — 159 мільярдів доларів, але Китай вважає, що скоро зможе перегнати Вашингтон.

Країни Глобального Півдня сконцентрували в собі 85 % населення планети, при тому на Азію припадає 60 %. Це робить регіон найбільшим ринком збуту та робочої сили. Згідно з даними аналітиків World Economics, станом на 2024 рік частка Азії у світовому ВВП склала понад 54 %, тоді як на Європу та Північну Америку разом припадає приблизно 33 %. У 2030 році частка Азії зросте до 58 %. У цьому новому світі Китай є головним претендентом на глобальну гегемонію. Це тому трампісти вважають, що замість опікуватися Європою Вашингтон має зосередитися на Тихоокеанському регіоні.

Китай, як і Іран, Росія чи Північна Корея, вважають, що цінності демократичного світу — права особистості, свобода слова та толерантність — рано чи пізно призведуть до його краху. На переконання Пекіну, індивідуалізм стане прокляттям Заходу і зробить його нездатним реагувати навіть на очевидні виклики для безпеки. І в цьому вони переконуються кожного разу, коли чують щось на зразок закликів припинити бомбардування російських НПЗ, або спостерігають епопею з виділенням допомоги Україні.

Китайська еліта переконана, що лише авторитарна держава комуністичного зразка може впоратися з такими глобальними викликами для людства, як кліматичні зміни. Адже капіталістичним країнам важко врегульовувати інтереси різних економічних гравців. А з економічною нестабільністю та соціальною напругою, яка неминуче виникне через кліматичні зміни, може краще впоратися КНР: забрати в багатих і віддати бідним.

Критики кажуть, що такі плани є занадто райдужними й вже до 2050 року населення Піднебесної скоротиться майже на половину, а демократичні країни, де права людини чогось варті, навпаки збільшать число громадян завдяки міграції, але Сі Цзіньпін їх не слухає. На відміну від вождя росіян Володимира Путіна, лідер Китаю нікуди не поспішає. Його основним завданням є створити сприятливі умови для подальшого протистояння Сполученим Штатам. І Глобальний мирний саміт у Швеції дає такі умови.

Мотиви Сі

У протистоянні Китаю та Сполучених Штатів для Сі Цзіньпіна головною загрозою є не армія, а союзницькі відносини США з ЄС та країнами Тихоокеанського регіону. Financial Times повідомляє, що за перш місяці 2024 року Європа стала другим після країн АСЕАН торговим партнером Піднебесної й першим по величині споживачем китайської продукції. Санкції, які можуть накласти країни колективного Заходу, буквально зруйнують економіку КНР, якщо до них доєднається Європа. Зрештою в Піднебесної нема потужного покровителя, яким Пекін став для Росії.

КНР не може собі дозволити стати політичним ізгоєм, інакше втратить левову частку впливу: "Глобальний Південь" — набагато ефемерніше поняття, ніж "Глобальний Захід". Ніхто навіть не говорить про спільні санкції БРІКС. Навпаки, Індія охоче займе місце "майстерні Заходу", й Пекін жодним чином не зможе цьому завадити. Це тому в Китаю таке підкреслено нейтральне ставлення до російсько-української війни. Піднебесна намагається уникати асоціацій з агресивними діями Ірану, РФ та Північної Кореї, але саме завдяки її підтримці вони можливі.

Сировинні ресурси та ядерний потенціал РФ мають стати цінним надбанням КНР у можливій війні зі США. Однак найважливіша стратегічна мета Китаю — розірвати зв’язок Європи з Америкою. Якщо призом стане дистанціювання ЄС від США, Сі Цзіньпін може змусити "безмежного друга" Путіна піти на певні поступки. Але вони мають бути такими, аби РФ теж стала вигодонабувачем — інакше ніхто більше не схоче мати такого союзника, як Китай. Тому Сі й говорить, що на мирних перемовинах сторони мають "переступити через власний інтерес".

Мирна ініціатива Сі

Китайський мирний план досі залишається набором загальних фраз про все хороше, які Пекін може трактувати на свій смак. Але його приблизні контури, ймовірно, ми можемо уявити. Їх озвучила Туреччина, яка традиційно займає позицію "і нашим, і вашим". Йдеться про заморозку бойових дій на лінії зіткнення, чого хоче Росія, закріплення курсу на євроінтеграцію, що є метою України. А далі можливі варіанти з проведенням референдумів на захоплених територіях та 30-літнім мораторієм на вступ до НАТО. У цих рамках Китай міг би коригувати свою позицію на користь чи на шкоду Україні.

Піднебесній нема діла, які саме території залишаться Росії. Розширення НАТО Пекін не хоче, а от Збройні Сили об’єднаної Європи, а значить і їхня парасолька для Києва — це для нього цілком прийнятно. Тим більше, що ця ідея є продовженням курсу на "стратегічну автономію" ЄС, озвученого президентом Франції Емануелем Макроном.

Французький президент неодноразово закликав лідера Китаю, з яким має чудові особисті відносини, сприяти мирним перемовинам. У час, коли Захід наляканий перспективою війни з РФ після повернення в Білий Дім Дональда Трампа, усе більше прихильників говорити з Китаєм. Макрон може отримати лаври рятівника Європи, якщо на якихось прийнятних умовах домовиться з Сі Цзіньпіном, який приїде до нього з візитом у травні. Глобальний саміт миру міг би стати майданчиком, на якому б Пекін мав би шанс продемонструвати конструктив, запропонувавши якесь прийнятне для Києва та ЄС рішення.

Проте ті, хто ставить на Китай ризикують жорстоко помилитися, адже ще кращою для КНР була б ситуація, коли загроза війни з Росією залишалася на порядку денному. Це запобігає потенційному зближенню РФ та Заходу та створює умови, коли сприяння Пекіну буде постійно затребуване Брюселем, а особливо Києвом: Китай давно мав плани на залучення України до своєї сфери впливу, зокрема до розбудови інфраструктурного проєкту "Один пояс, один шлях".

Втім цілковита перемога Росії, яка означала б перетворення Москви на гегемона всієї Європи теж не була б бажаною для Пекіну, адже передбачала б більшу самостійність Кремля. Загалом Китай зараз має широке поле для дій. І це ще раз доводить старе правило: "Перемагає у війні той, хто не бере в ній участі".

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. Підписатися на канал у Viber можна тут.